Лукашенко не забороняв червоно-чорний прапор. Російські ЗМІ запустили фейк

Президент Білорусі підписав закон, який вводить кримінальну відповідальність за умисні дії щодо реабілітації нацизму. Деякі російські та українські ЗМІ поширили неправдиву інформацію про нібито заборону символіки українських націоналістів цим законом.

23 липня президент Республіки Білорусь Олександр Лукашенко підписав закон "Про зміни до Кримінального кодексу Республіки Білорусь", повідомляє "Наша ніва" з посиланням на прес-службу президента РБ.

Низка українських мас-медіа подали в новинах інформацію, буцімто цей закон забороняє символіку ОУН і УПА (червоно-чорний прапор), герб полку Національної гвардії України "Азов" та інші нацистські символи.

Невідповідність цієї інформації першоджерелу помітили філологи Остап Українець і Катерина Дудка.

"Одні з найперших згадок цього закону: Комсомольська правда в Україні, російський сектор Пресінформу (де рубрика "Україна" є основною) та заборонена в Україні помийка "Русская весна". На них згадки з'явилися 23.07 в другій половині дня, майже відразу після публікації відповідного запису на офіційній сторінці президента Білорусі. Найперший запис - Пресінформ, русвесне і КП робили передруки звідти. Одне на одного вони не покликаються, хоча тексти ідентичні. Всі покликаються на сторінку Лукашенка. Українські ресурси, такі як 24 чи UATV, також покликаються саме на сторінку Лукашенка", - написав Українець у себе на "Фейсбуці"

Звірка з офіційними ресурсами президента РБ виявила, що окрім зниження меж термінів покарання за деякі злочини, пов'язані з обігом наркотиків, закон передбачає введення кримінальної відповідальності за умисні діяння щодо реабілітації нацизму, нарівні з розпалюванням расової або іншої соціальної ворожнечі.

Проте жодних згадок про український визвольний рух чи сучасний український націоналізм у тексті немає. Новину про це вигадали російські та проросійські ЗМІ, а інші видання підхопили, не перевіривши.

"Заборона символіки УПА ніби ненавмисно подається крізь призму нацистської символіки - мовляв, заборонили всю нацистську символіку ВКЛЮЧНО з символікою УПА, бо це те саме. Особливо в останньому пункті - просто береться і стверджується, що УПА - самоочевидні союзники нацистів", - прокоментував пропагандистський прийом філолог. 

Осип Тюшка. 40 років поряд зі Степаном Бандерою

Він був одним із найближчих друзів Степана Бандери. Вони потоваришували ще під час навчання у Стрийській гімназії. Разом входили до керівних ланок у Пласті й ОУН, мали близькі ідейні переконання й погляди на національно-визвольних рух, одночасно відбували ув'язнення в гітлерівському концтаборі Заксенхаузен, спільно розбудовували структуру ОУН революційної після Другої світової війни і були об'єктами оперативних розробок кдб. Тільки роль і місце у тих чекістських планах і заходах для кожного відводилися різні.

Інтрига їхньої смерті

Убивство відомого політика, полководця, монарха та й просто непересічної постаті завжди оточено таємницею, інтригою, різноманітними більш чи менш вірогідними здогадами й домислами. Уже ці обставини викликають підвищену цікавість до подій, що за ними стоять. Тому тема політичних убивств, котрі з плином часу набувають статусу історичних – вигідне поле для авторів, котрі беруться за неї.

Віктор Петров. Людина, яка повернулася в холод

"Петров боїться арешту, висловлює думку про необхідність від'їзду з України". Із цього рапорту співробітника секретно-політичного відділу управління держбезпеки нквс урср Лифаря почалася епічна драма Віктора Петрова, відомого ще за літературними і науковими псевдонімами як В. Домонтович та Віктор Бер. Рапорт був підготовлений у лютому 1936-го. Окремі фрагменти з нього свідчать про те, що про В. Петрова вже збирали оперативним шляхом інформацію і знали, на чому можна зіграти.

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".