Спецпроект

У Польщі знову видали палаючу Сагринь за "злочини бандерівців"

Польський ксьондз Тадеуш Ісакович-Залеський проілюстрував публікацію до річниці знищення села Гути Пеняцької фотографією українського села Сагринь.

Стаття під назвою "Пекло на Тернопільщині. 75-річниця загибелі польських сіл" вийшла на сайті радіо RMF 24. У ній священик-публіцист, відомий своїєю огульною критикою України, її політики національної пам'яті та звинуваченнями ОУН і УПА в злочинах, розповідає про "геноцид" поляків, який у регіоні вчинили "бандерівці та українські есесмани".

Проте в якості ілюстрації у статті використано фото українського села Сагринь (Холмщина), спаленого підрозділом польської Армії Крайової в ніч із 9 на 10 березня 1944 року. 

 

Це вже не вперше, коли польські публіцисти й історики видають фото спаленого аківцями українського села за нібито злочин українських націоналістів проти поляків. 

У лютому 2019 року це зробило Бюро вшанування боротьби й мучеництва Інституту національної пам’яті Польщі на своїй сторінці у "Фейсбуці", анонсуючи відкриття пам'ятника "жертвам УПА" в Щецині.

11 липня 2018 року фото знищення Сагрині використала канцелярія прем’єр-міністра Польщі на сторінці в соціальній мережі, щоб нагадати про т. зв. "криваву неділю" — день, коли, на думку частини польських істориків, відбувалася найбільша хвиля нападів УПА на польські поселення.

ДОВІДКА:

У березні 1944 року загони Армії Крайової (АК) та Селянських батальйонів (Батальйони хлопські – БХ) провели "відплатно-превентивну", як вони її називали, акцію проти українських сіл на Холмщині (нині Грубешівський повіт Люблінського воєводства Польщі) – так звану "грубешівську революцію". 

У селах Пригоріле, М’яке, Сагринь, Шиховичі, Теребінь, Стриженець, Турковичі та інших польські партизани вбили близько 1.500 українців, а самі села знищили.

Докладніше про ідеологічну публіцистику Ісаковича-Залеського проти України читайте в матеріалі:

У пеклі політики пам'яті. Як діють "борці з українцями" в Польщі

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».