АНОНС: Відкриття “Музею” виборчого трешу від ЧЕСНО

У “Музеї” виборчого трешу будуть представлені одні з найбільш вражаючих та дещо абсурдних прикладів “гречкосійства” кандидатів під час виборів різних років, зібраних Рухом ЧЕСНО, партнерами та читачами.

Про це «Історичній правді» повідомили в НМІУ.

 

Мета “Музею” виборчого трешу — нагадати українцям, що ганебне явище “гречкосійства” не має толеруватися у свідомому суспільстві, адже призводить лише до змагання “гаманців”, а не досвіду та програм політиків.

“Гречкосійством” Рух ЧЕСНО називає спроби політиків вплинути на волевиявлення виборців самостійно чи через допоміжних суб’єктів шляхом роздавання подарунків, надання послуг або інших матеріальних чи нематеріальних активів.

У відкритті виставки візьмуть участь:

Віта Думанська — координаторка Руху ЧЕСНО (ГО “Центр UA”)

Дарина Рогачук — журналістка проекту “Вибори-вибори” (ГО “Центр UA” та Українська правда)

Тетяна Сосновська — генеральна директорка Національного музею історії України

«“Музей” має освітній характер, не несе жодної агітаційної мети та покликаний продемонструвати виборцям, чому “гречкосійство” — ганебне явище української політики.

Ані Рух ЧЕСНО, ані Національний музей історії України не виступають за чи проти будь-якого політика чи політичної партії. У музеї буде дотримано баланс експонатів від різних політичних сил» - заявляють організатори.

Куратор виставки – Роман Гондз, науковий співробітник відділу історії незалежної України.

Час: 5 липня, п’ятниця, 11:00

Місце: Національний музей історії України, вул. Володимирська, 2, м. Київ

Експозиція буде відкрита щодня до 10 серпня (у будні з 10:00 до 18:00 та вихідні з 11:00 до 19:00) за винятком 20 та 21 липня (дня тиші та дня парламентських виборів).

Вхід на експозицію 5 липня та 6 липня — безкоштовний, у решту днів — за вартістю стандартного квитка Національного музею історії України для огляду одного поверху.

Контакт: Юлія – 0509979360 (Рух ЧЕСНО), Валентина – 0962818285 (НМІУ).

Для участі потрібно зареєструватись тут.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?