Нагороду за порятунок Гітлера продали за 36500 фунтів стерлінгів

"Орден крові", який одержав охоронець Гітлера за його порятунок, продали на аукціоні за 36500 фунтів стерлінгів.

Член СС Ульріх Граф одержав орден за те, що "закрив собою Гітлера" під час невдалого "Пивного путчу" в 1923 році, повідомляє Бі-Бі-Сі.

Орден являє собою нагороду зі срібла, на одному боці якого зображено нацистського орла. Його продали на аукціоні у графстві Дербіширі, п'ятницю, 26 липня.

 
Ульріх Граф і його "Орден крові"
hansens

Граф був одним із перших членів нацистської партії та бійцем загону особистої охорони її фюрера Адольфа Гітлера. Під час спроби нацистів захопити владу 9 листопада 1923 року в сутичках із поліцією загинуло 16 партійців і 4 офіцери.

Орден продала родина Графа у 1950-х, щоб позбавитися всіх речей, пов'язаних із нацистським минулим.

"Нацисти йшли до пам'ятника на честь Баварської армії, коли їм перегородив шлях кордон поліції. Поліцисти відкрили вогонь, і Граф отримав кулю в плече, після чого кинувся закривали собою Гітлера та отримав ще п'ять. Граф був кремезним борцем, а Гітлер мав худорляву статуру. Чи залишився б він у живих після п'яти куль? Хтозна", - говорить Едріан Стівенсон, війсьовий експерт Hansons Auctioneers'.

За його словами, на аукціон орден виставив один британський лікар, який мав велику колекцію медалей Третього Райху.

ДОВІДКА:

Ульріх Граф (1878 - 1950) вступив в НСДАП в 1921 році (до того був членом її попередниці - Німецької робітничої партії). У партії був членом підрозділів, які охороняли партійні збори та билися з комуністами. З 1923 року входив до складу ударної групи "Адольф Гітлер", чиїм завданням була охорона лідера партії. На базі ударної групи згодом утворилися загони СС.

Під час "Пивного путчу" Графа одержав тяжкі поранення, проте, одужавши, повторно вступив у партію та в СС.У 1936 році став депутатом Рахстагу, з 1944 року- в особистому штабі райхсфюрера СС Гіммлера. Мав звання бригадефюрера СС. У 1948 році під час денацифікації Графа засудили до 5 років каторжних робіт. Помер у Мюнхені.

Словацьке національне питання та чехословацький військовий рух в Україні у 1914-1918 роках

Словаки – давні сусіди українців. Поміж Україною та Словацькою Республікою існує спільний кордон – 97 км. Водночас, про словацьку історію та культуру в Україні мало хто знає. У більшості літератури, яка виходила на території Російської імперії, словаки вважались частиною чеського народу, який мешкає в Угорському королівстві Австро-Угорської монархії. У статистичних даних про населення України, зібраних на межі ХІХ – ХХ століть, відображена змішана інформація про чехів та словаків

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».