У Києві відкрилась виставка «Жінки Прекрасної епохи»: образи українських містянок XIX – початку XX ст.

Нині рівноправ’я жінок і чоловіків не викликає сумнівів. Проте минуле продовжують подавати, як історію переважно чоловіків. Виставка «Жінки Прекрасної епохи», яка відкрилась у Національному музеї історії України, спонукає уважніше придивитися до жіночого світу, до кількох «традиційних» та нових образів жительок українських міст XIX – початку XX ст.

Про це «Історичній правді» повідомили в НМІУ.

 

Новий час, хай і поволі, але виводить жінок із чоловічої тіні. Зростають можливості для їхньої реалізації, освіти, розширюються права та коло ролей, на кінець XIX ст. припадає перша хвиля феміністичного руху, з’являються жіночі організації та видання. На якісно новий рівень стає індустрія моди, краси та здоров’я.

На виставці продемонстровано моду містянок кінця XIX – початку XX ст., представлено особисті речі та світлини відомих українок тієї доби. Порушено тему емансипації жінки, її освіти та інтелектуальної праці.

В кількох вітринах можна побачити особисті речі, зокрема, Лесі Українки та Ольги Кобилянської, документи жіночих навчальних закладів із різних українських регіонів тощо.

Новації не означали зникнення традиційного образу жінки – «берегині домашнього вогнища». Окрім цього, спостерігається явна суперечність у ставленні суспільства до дівчини – одночасно плекається образ цнотливої жінки, що стане вірною дружиною, та узаконення до/позашлюбних сексуальних розваг для чоловіків, адже з сер. XIX ст. в Російській імперії влада легалізувала проституцію. Тема повій яскраво показує цю суперечність тогочасного суспільства.

Цікавими експонатами виставки є рецепт та рукописна фіксація огляду хворого 1890 року лікарки та акушерки Катерини Ляскоронської, яка провадила приватну медичну практику в Києві.

Куратор виставкиЮлія Осташевська, завідувачка відділу пізньосередньовічної, ранньомодерної та нової історії України.

СпівкураторМаксим Яременко, доктор історичних наук, старший науковий співробітник відділу пізньосередньовічної, ранньомодерної та нової історії України НМІУ.

Виставка триватиме до листопада 2019 року.

Місце: Національний музей історії України, вул. Володимирська, 2.

Контакт: 0962818285 (Валентина Янчук).

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.