У Києві відкрилась виставка «Жінки Прекрасної епохи»: образи українських містянок XIX – початку XX ст.

Нині рівноправ’я жінок і чоловіків не викликає сумнівів. Проте минуле продовжують подавати, як історію переважно чоловіків. Виставка «Жінки Прекрасної епохи», яка відкрилась у Національному музеї історії України, спонукає уважніше придивитися до жіночого світу, до кількох «традиційних» та нових образів жительок українських міст XIX – початку XX ст.

Про це «Історичній правді» повідомили в НМІУ.

 

Новий час, хай і поволі, але виводить жінок із чоловічої тіні. Зростають можливості для їхньої реалізації, освіти, розширюються права та коло ролей, на кінець XIX ст. припадає перша хвиля феміністичного руху, з’являються жіночі організації та видання. На якісно новий рівень стає індустрія моди, краси та здоров’я.

На виставці продемонстровано моду містянок кінця XIX – початку XX ст., представлено особисті речі та світлини відомих українок тієї доби. Порушено тему емансипації жінки, її освіти та інтелектуальної праці.

В кількох вітринах можна побачити особисті речі, зокрема, Лесі Українки та Ольги Кобилянської, документи жіночих навчальних закладів із різних українських регіонів тощо.

Новації не означали зникнення традиційного образу жінки – «берегині домашнього вогнища». Окрім цього, спостерігається явна суперечність у ставленні суспільства до дівчини – одночасно плекається образ цнотливої жінки, що стане вірною дружиною, та узаконення до/позашлюбних сексуальних розваг для чоловіків, адже з сер. XIX ст. в Російській імперії влада легалізувала проституцію. Тема повій яскраво показує цю суперечність тогочасного суспільства.

Цікавими експонатами виставки є рецепт та рукописна фіксація огляду хворого 1890 року лікарки та акушерки Катерини Ляскоронської, яка провадила приватну медичну практику в Києві.

Куратор виставкиЮлія Осташевська, завідувачка відділу пізньосередньовічної, ранньомодерної та нової історії України.

СпівкураторМаксим Яременко, доктор історичних наук, старший науковий співробітник відділу пізньосередньовічної, ранньомодерної та нової історії України НМІУ.

Виставка триватиме до листопада 2019 року.

Місце: Національний музей історії України, вул. Володимирська, 2.

Контакт: 0962818285 (Валентина Янчук).

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Як українські націоналісти 1 травня святкували в рідному місті Путіна

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.