Бригада морпіхів та військово-морський ліцей отримали імена на честь адміралів українського флоту

Під час робочого візиту до Одеси президент України Володимир Зеленський присвоїв почесні найменування 36 окремій бригаді морської піхоти і Військово-морському ліцею, передислокованому у 2014 році із Севастополя до Одеси

36 ОбрМП присвоєне імя контр-адмірала Михайла Білинського, а ліцею – віце-адмірала Володимира Безкоровайного, повідомляє Радіо Свобода.

Бригаду сформували у 2015 році на базі кількох військових частин, виведених із окупованого Криму. Після доукомплектування та бойового злагодження бригада була переміщена у зону проведення військової операції в Донецькій та Луганській областях.

 
Михайло Білинський (ліворуч)
Вікіпедія

Військово-морський ліцей у 2014 році був передислокований із Севастополя, де працював з 2009 року. 

День флоту в Україні відзначають у першу неділю липня з 2015 року.

ДОВІДКА:

Михайло Білинський (1883 – 1921) –  уродженець сучасної Полтавської області, учасник Першої світової війни у складі російського флоту. З кінця 1917 році працював у секретаріаті морських справ Центральної Ради, з 28 квітня 1918 року – начальник Головної військово-морської господарчої управи Морського міністерства УНР (згодом – Української Держави).

В. о. міністра морських справ УНР (25 грудня 1918 – 24 квітня 1919), начальник дивізії морської піхоти (з 25 травня 1919). Начальник Морського Генерального штабу УНР (з 10 жовтня 1919), міністр внутрішніх справ УНР (з травня 1919 по жовтень 1920 і протягом 1921 року).

Взяв участь у Другому Зимовому поході Армії УНР. Під час важкого бою під с. Малі Міньки, нині Народицького району Житомирської області, 17 листопада 1921 року Волинська група повстанської армії потрапила в оточення кінноти 9-ї дивізії Григорія Котовського. Аби не потрапити в полон до червоних, Білинський застрелився.

На флоті УНР Михайло Білінський мав звання старшого лейтенанта. Уряд УНР в екзилі посмертно підвищив його до рангу контр-адмірала.

Володимир Безкоровайний (1944 – 2017) – віце-адмірал, кандидат військових наук, командувач Військово-морських сил України (1993 – 1996). Народився в Умані. З 1962 по 1993 рік служив на радянському, згодом російському флоті. Закінчив Каспійське вище військово-морське командне училище ім. С. Кірова (1967), Вищі спеціальні ордена Леніна класи ВМФ (1974), Військово-морську академію ім. А. Гречка (1984), Військову академію Генерального штабу РФ (1993). Командував частинами атомних підводних човнів Північного флоту ВМФ СРСР. 

 
Володимир Безкоровайний
intermarium.com.uА

Після розпаду СРСР віце-адмірал Безкоровайний відмовився від високих посад на російському флоті й повернувся до України. На посаді командувача Військово-морських сил України доклав великих зусиль для їх розбудови, брав участь у розподілі Чорноморського флоту між Україною та Росією, організовував участь українських кораблів у міжнародних навчаннях. 1996 року як командувач Військово-морських сил призначений заступником міністра оборони України.

Звільнився з посади командувача, заявивши, що виконав програму розбудови Військово-морських сил незалежної України. З 1998 року – у відставці.

Допоможіть історичній правді! 1 000 000 на день народження

Ми існуємо на пожертви наших читачів. Без цієї допомоги «Історична правда» перестане існувати. Якщо ви вважаєте, що подальше існування "Історичної правди" необхідне українському суспільству – прочитайте цей текст до кінця!

Перша академічна нерухомість: як пансіон графині Левашової став власністю Української академії наук

У Києві добре відомий триповерховий будинок по вулиці Володимирській, 54. З лютого 1919 року будинок є власністю Академії наук, це штаб-квартира Президії НАНУ. Власністю Академії він став завдяки Павлу Скоропадському та його дружині Олександрі, Володимиру Вернадському, Агатангелу Кримському і... Антону Денікіну.

Петлюрівська Покрова. УНР на краю безодні

У жовтні 1919 року керманичі УНР уперше за весь час революції організували привселюдну урочисту присягу на вірність українській республіці. Ця подія залишила слід у пам`яті багатьох учасників визвольних змагань, хоча й не змінила перебіг війни за українську державність.

Генерал Петро Григоренко. Таврія, Москва, "психушка", Нью-Йорк

Радянський офіцер, комуніст, антисталінст, жертва каральної психіатрії, захисник і друг кримськотатарського народу, член Московської Гельсінкської Групи і Закордонного Представництва УГГ, а також син, чоловік і батько – це лише частина ролей, які довелося прожити уродженцю Запоріжжя.