Влада Харкова вирішила встановити меморіальну дошку колишньому начальнику КҐБ області

Виконком Харківської міської ради 28 серпня, прийняв рішення про увічнення пам’яті колишнього начальника Управління КҐБ Української РСР по Харківській області (1980-1987 рр.), до того – діяча ЛКСМУ (1958-1963 рр.), а після – начальника столичного управління КҐБ (1987-1991 рр.) Юрія Шрамка.

Меморіальну дошку цьому діячеві планують відкрити на будинку №8 по вул. Свободи у центрі Харкова, де той проживав з 2001 по 2009 роки. Про це ХарківTimes стало відомо з повідомлення прес-служби Харківської міської ради.

 

Таке рішення прямо суперечить як духу, так і букві Закону України "Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборону пропаганди їх символіки".

Згідно із цим законом, символікою тоталітарного режиму, крім усього іншого, є "зображення, пам'ятники, пам'ятні знаки, написи, присвячені … співробітникам радянських органів державної безпеки всіх рівнів".

В Законі також йдеться про осіб "які займали керівні посади у вищих органах влади й управління СРСР, УРСР та інших союзних республік", увічнення пам'яті яких також прирівнюється до пропаганди тоталітарних режимів.

Цим критеріям Шрамко також цілком відповідає, оскільки у 1961-1963 роках завідував відділом у ЦК ВЛКСМ, а посаду начальника управління КҐБ по Харківській області змінив на аналогічну, але вже у столичній, Київській. Взагалі в органах радянської держбезпеки доблесний генерал Шрамко чесно відпрацював з 1963 по 1991 рік.

Він був "гебешніком" у роки, коли в Україні були репресовані Василь Стус, В'ячеслава Чорновол, Івана Дзюба і багато інших вірних синів і дочок українського народу.

Саме за головування Шрамка, в 1981 році, в Харкові були заарештовані та засуджені до семи років таборів правозахисник Генріх Алтунян, лікар-психіатр Анатолій Корягін, історик Євген Анцупов.

Саме "під крило" до Шрамка, під гласний нагляд КҐБ був засланий в 1983 році до с. Безлюдівка Харківської області поет Степан Сапеляк, який відбув п'ять років у таборах і в'язницях й три роки заслання на Колимі.

При Шрамку у Харкові пройшли кілька ганебних "єврейських процесів" – судів над євреями-відмовниками Олександром Парицький (1981), Юрієм Тарнапольським (1983) та Євгеном Айзенбергом (1985).

Саме у роки, коли генерал Шрамко керував у Харківській області державною безпекою, процентна норма для євреїв, що вступають до вузів, і для влаштування їх на престижну роботу була в місті набагато нижча, ніж, наприклад, у промислових центрах Росії.

Треба розуміти, саме за це товариш генерал і удостоївся у 2010 році звання почесного громадянина Харкова, а у 2012 році – почесного громадянина Харківської області. А ось тепер заслуженому "гебешніку" ще й меморіальну дошку вирішено повісити. Порушуючи закон.

Як кдб намагався перешкоджати заходам з ушанування Євгена Коновальця

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України виявлено низку документів про те, як органи кдб срср у різні періоди відстежували заходи української діаспори з ушанування пам'яті голови ОУН Євгена Коновальця і намагалися всіляко перешкоджати їх проведенню.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.