Ізраїльська бібліотека отримала рукописи Франца Кафки. ФОТО. ВІДЕО

Національна бібліотека Ізраїлю отримала останню частину рукописів чеського письменника єврейського походження Франца Кафки. Боротьба за неї тривала 11 років.

Про це повідомляє The Бабель із посиланням на The Guardian.

 
Фото: National Library of Israel

Йдеться про три чорнових варіанти оповідання Кафки "Весільні приготування в селі". Це зошит, у якому він практикував іврит, сотні особистих листів друзям, дорожні журнали і малюнки. Частина з них ніколи не була опублікована.

Рукописи Кафки зберіг його близький друг Макс Брод. Захворівши на туберкульоз, Кафка віддав йому свої чернетки та листи і попросив їх знищити. Після смерті Кафки у 1924 році Брод зрозумів, що не зможе виконати прохання друга та вивіз рукописи з окупованої Чехословаччини до Ізраїлю.

Пізніше Брод опублікував багато творів Кафки, але частина залишалася неоприлюдненою. Чоловік помер у 1968 році, а частину його "кафкіанського архіву" вкрали та намагалися продати в Німеччині.

 
Фото: National Library of Israel

Національна бібліотека Ізраїлю з 2008 року намагалася повернути всю колекцію рукописів Кафки.

"Національна бібліотека вимагала передачі архіву їй, тому що цього хотів Брод. Ми розпочали процес, який зайняв 11 років, поки ми не закінчили його два тижні тому", — сказав голова бібліотеки Девід Блюмберг.

Працівники бібліотеки планують оцифрувати отримані рукописи Кафки до кінця року та зробити їх доступними для громадськості.

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками