На Івано-Франківщині знайшли поховання жертв НКВД. ФОТО. ВІДЕО

На Прикарпатті, в селищі Більшівці, історики натрапили на масове поховання жертв НКВД.

Про це пише кореспондентка Ольга Рега для видання Репортер.

 
Фото: Репортер

Лише за останні кілька років у регіоні перепоховали понад 800 жертв НКВД, яких знайшли у братських могилах у різних селах на Прикарпатті.

Більшівці – селище, яке знаходиться за 35 кілометрів від Івано-Франківська. До 1963 року воно було центром однойменного району. І саме на радянський період припадають одні з найтрагічніших подій в історії цього населеного пункту.

Статус районного центру автоматично перетворив Більшівці на один із осередків комуністичного терору – тут знаходився і райвідділ НКВД.

 
Фото: Репортер

Про злочини радянської влади добре пам'ятають місцеві мешканці. Стефанія Луців усе життя мешкає у Більшівцях, нині жінці 85, а в 40-х роках минулого століття вона була ще школяркою.

Та досі пам'ятає, як із навколишніх сіл енкаведисти звозили тіла вбитих вояків Української повстанської армії – на упізнання рідним.

"Скидали тих партизанів, що побили. Казали – бандити. І діти всі летіли дивитися, – пригадує жінка. – Пам'ятаю як нині: старенька бабця сиділа і так плакала над сином".

За свідченнями, тіла складали під стінами теперішньої музичної школи. У 40-50-х роках ХХ століття у цій будівлі розташовувалася в'язниця НКВД. До неї потрапляли не лише повстанці, а й всі ті, кого запідозрили у причетності до національно-визвольного руху.

Крихти інформації про ув'язнених історики дізнаються просто із підвальних стін колишньої в'язниці. На них бранці тоталітарної системи вишкрябували свої імена, прізвища, населені пункти та навіть створювали малюнки: на стінах є жіночий профіль та зображення воїнів Української повстанської армії.

Серед ув'язнених, кажуть історики, могли бути чоловіки, жінки, літні люди і навіть діти.

"Це і голодування, і холод. У таких важких умовах, звичайно, що витримати, вижити було дуже складно, – розповідає директор КП "Пам'ять" Василь Тимків.Тому люди і гинули. Тих загиблих, очевидно, десь на околицях, на прилеглій території і ховали".

Убитих в'язнів ховали тут же, в селищі, майже у самісінькому центрі.

"Вже коли підходила близько воля, церкви і України, то дехто з людей почав вже то говорити, – розповідає парох церкви у Більшівцях Василь Завірач. – Перші розкопки ми зробили під костелом.

Розкопали тлінні останки наших повстанців. Ну а потім вже на цвинтарі, також в таких ярах, наприклад, копали яму на захоронення, то теж – 50 сантиметрів від поверхні землі, і вже кістки були".

 
Фото: Репортер

Тепер працівники комунального підприємства "Пам'ять", яке займається пошуком і перепохованням жертв воєн, депортацій та репресій тоталітарних режимів, проводять на території селища чергові розкопки. Шукають масові поховання жертв НКВД всього за кількасот метрів від тієї ж музичної школи.

Стефанія Луців пригадує, що на тому місці її чоловік колись хотів будувати хату, та мати не дозволила:

"Він казав брати десь план, будувати хату, і пропонував: може би там? Але його мама сказала: Боже борони тебе, там не можна будуватись, бо це місце трупами встелене".

Втім, старожилів, які би вказали на точне місце поховання, вже не залишилося, тому пошуковці роблять декілька пробних шурфів. І майже одразу натрапляють на людські останки.

Знахідка вражає: на щелепах видно молочні, а також – постійні зуби, які так і не встигли прорізатися, адже це – дитячий скелет. А за ним – одразу ще один, практично немовляти.

"Нам вдалося відкопати два дитячих скелетованих останки. Це десь років 5-6, як казали експерти. Це – дещо молодша дитина, – описує знахідку керівниця науково-пошукових робіт КП "Пам'ять" Ольга Третьякова. – Під другим останком вдалось натрапити на дорослий".

 
Фото: Репортер

Один за одним археологи піднімають на поверхню останки 40 осіб. У колективній могилі на невеликій глибині у декілька шарів були поховані дорослі і діти.

Їхню стать, точний вік та головне – причину смерті, визначить судмедексперт. Згодом знайдені останки перепоховають за християнським обрядом, щоб віддати їм останню шану. Археологи ж обіцяють не припиняти свої пошуки.

Скільки ще жертв радянського терору поховано у безіменних могилах – історики можуть тільки припускати. Адже лише в Івано-Франківській області місць масових захоронень, імовірно, десятки.

"В Івано-Франківській області було 36 районних центрів, кожен районний центр був епіцентром терору. Звичайно, таке як обласний центр, Станиславів, це дуже велике місце, де можуть бути поховання, – каже Василь Тимків. – Окрім того, могли бути якісь окремі такі пункти, так як Дем'янів Лаз, куди вивозили".

Він припускає, що поховання датовані 1945-1946 роками, адже у могилі знайшли монету 1946 року.

 
Фото: Репортер

Загалом впродовж останнього десятиліття на Прикарпатті знайдено могили понад 1000 українців, вбитих органами НКВД. По всій Україні – сотні масових захоронень, які ще потрібно відшукати.

Десять слів про Євгена Сверстюка

Якось у дитинстві Євген Сверстюк на запитання: ким ти хочеш бути, відповів: «Хочу сидіти в тюрмі за Україну». У сім’ї, де брат Дмитро загинув в УПА, а брат Яків був засуджений за діяльність в ОУН, Євген дитиною не бачив іншої стежки як продовження їхньої боротьби. Його зброєю було – Слово. І за нього таки відсидів 12 років концтаборів.

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.