На Івано-Франківщині знайшли поховання жертв НКВД. ФОТО. ВІДЕО

На Прикарпатті, в селищі Більшівці, історики натрапили на масове поховання жертв НКВД.

Про це пише кореспондентка Ольга Рега для видання Репортер.

 
Фото: Репортер

Лише за останні кілька років у регіоні перепоховали понад 800 жертв НКВД, яких знайшли у братських могилах у різних селах на Прикарпатті.

Більшівці – селище, яке знаходиться за 35 кілометрів від Івано-Франківська. До 1963 року воно було центром однойменного району. І саме на радянський період припадають одні з найтрагічніших подій в історії цього населеного пункту.

Статус районного центру автоматично перетворив Більшівці на один із осередків комуністичного терору – тут знаходився і райвідділ НКВД.

 
Фото: Репортер

Про злочини радянської влади добре пам'ятають місцеві мешканці. Стефанія Луців усе життя мешкає у Більшівцях, нині жінці 85, а в 40-х роках минулого століття вона була ще школяркою.

Та досі пам'ятає, як із навколишніх сіл енкаведисти звозили тіла вбитих вояків Української повстанської армії – на упізнання рідним.

"Скидали тих партизанів, що побили. Казали – бандити. І діти всі летіли дивитися, – пригадує жінка. – Пам'ятаю як нині: старенька бабця сиділа і так плакала над сином".

За свідченнями, тіла складали під стінами теперішньої музичної школи. У 40-50-х роках ХХ століття у цій будівлі розташовувалася в'язниця НКВД. До неї потрапляли не лише повстанці, а й всі ті, кого запідозрили у причетності до національно-визвольного руху.

Крихти інформації про ув'язнених історики дізнаються просто із підвальних стін колишньої в'язниці. На них бранці тоталітарної системи вишкрябували свої імена, прізвища, населені пункти та навіть створювали малюнки: на стінах є жіночий профіль та зображення воїнів Української повстанської армії.

Серед ув'язнених, кажуть історики, могли бути чоловіки, жінки, літні люди і навіть діти.

"Це і голодування, і холод. У таких важких умовах, звичайно, що витримати, вижити було дуже складно, – розповідає директор КП "Пам'ять" Василь Тимків.Тому люди і гинули. Тих загиблих, очевидно, десь на околицях, на прилеглій території і ховали".

Убитих в'язнів ховали тут же, в селищі, майже у самісінькому центрі.

"Вже коли підходила близько воля, церкви і України, то дехто з людей почав вже то говорити, – розповідає парох церкви у Більшівцях Василь Завірач. – Перші розкопки ми зробили під костелом.

Розкопали тлінні останки наших повстанців. Ну а потім вже на цвинтарі, також в таких ярах, наприклад, копали яму на захоронення, то теж – 50 сантиметрів від поверхні землі, і вже кістки були".

 
Фото: Репортер

Тепер працівники комунального підприємства "Пам'ять", яке займається пошуком і перепохованням жертв воєн, депортацій та репресій тоталітарних режимів, проводять на території селища чергові розкопки. Шукають масові поховання жертв НКВД всього за кількасот метрів від тієї ж музичної школи.

Стефанія Луців пригадує, що на тому місці її чоловік колись хотів будувати хату, та мати не дозволила:

"Він казав брати десь план, будувати хату, і пропонував: може би там? Але його мама сказала: Боже борони тебе, там не можна будуватись, бо це місце трупами встелене".

Втім, старожилів, які би вказали на точне місце поховання, вже не залишилося, тому пошуковці роблять декілька пробних шурфів. І майже одразу натрапляють на людські останки.

Знахідка вражає: на щелепах видно молочні, а також – постійні зуби, які так і не встигли прорізатися, адже це – дитячий скелет. А за ним – одразу ще один, практично немовляти.

"Нам вдалося відкопати два дитячих скелетованих останки. Це десь років 5-6, як казали експерти. Це – дещо молодша дитина, – описує знахідку керівниця науково-пошукових робіт КП "Пам'ять" Ольга Третьякова. – Під другим останком вдалось натрапити на дорослий".

 
Фото: Репортер

Один за одним археологи піднімають на поверхню останки 40 осіб. У колективній могилі на невеликій глибині у декілька шарів були поховані дорослі і діти.

Їхню стать, точний вік та головне – причину смерті, визначить судмедексперт. Згодом знайдені останки перепоховають за християнським обрядом, щоб віддати їм останню шану. Археологи ж обіцяють не припиняти свої пошуки.

Скільки ще жертв радянського терору поховано у безіменних могилах – історики можуть тільки припускати. Адже лише в Івано-Франківській області місць масових захоронень, імовірно, десятки.

"В Івано-Франківській області було 36 районних центрів, кожен районний центр був епіцентром терору. Звичайно, таке як обласний центр, Станиславів, це дуже велике місце, де можуть бути поховання, – каже Василь Тимків. – Окрім того, могли бути якісь окремі такі пункти, так як Дем'янів Лаз, куди вивозили".

Він припускає, що поховання датовані 1945-1946 роками, адже у могилі знайшли монету 1946 року.

 
Фото: Репортер

Загалом впродовж останнього десятиліття на Прикарпатті знайдено могили понад 1000 українців, вбитих органами НКВД. По всій Україні – сотні масових захоронень, які ще потрібно відшукати.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?