У Дрогобичі перепоховали 78 віднайдених жертв НКВД. ФОТО

У Дрогобичі 14 липня оголосили Днем жалоби. Цього дня виповнюється 30 років з дня поховання останків 486 замордованих жертв НКВД у Дрогобичі. Саме у цей день урочисто поховали рештки ще 78 жертв НКВД, віднайдених у місті у 2019 році.

Про це повідомляє Збруч.

 
Фото // Сторінка Святослава Шеремети у Фейсбук

"У понеділок, 12 липня, міський голова Тарас Кучма видав розпорядження №542-р "Про оголошення 14 липня 2021 року Днем жалоби у Дрогобицькій територіальній громаді", – повідомила пресслужба Дрогобицької міськради.

 
Фото // Сторінка Святослава Шеремети у Фейсбук

"Про наслідки більшовицького терору 40-50 рр. в Україні та про сьогоднішню агресію їхніх нащадків на східних теренах України повинен знати увесь світ. Ми повинні залучити молодь, громадськість, нагадати суспільству про цю трагедію, демонструючи фільм "Дрогобицька Голгофа", коментарі очевидців цих подій", – зазначив з цього приводу міський голова Дрогобича Тарас Кучма.

 
Фото // Сторінка Святослава Шеремети у Фейсбук

Масове поховання, у якому виявили рештки 78 жертв НКВД, віднайшли у 2019 році на території саду, поблизу Меморіального комплексу "Тюрма на Стрийській". Пошуковими роботами займалося КП ЛОР "Доля".

За інформацією керівника меморіально-пошукового центру "Доля" Святослава Шеремети, у саду виявили ями, в яких було захоронено по двоє-троє, п'ятеро і більше людей. Усі вони були особами віком 20-50 і більше років. Дослідники вважають, що захоронення проводили у нічну пору в кілька етапів, бо про це свідчить хаотичність захоронень.

У межах меморіального заходу сьогодні у Дрогобичі на території монастиря Святих апостолів Петра і Павла розмістили домовини та відправили чин панахиди. Далі процесія з домовинами, до якої долучилися десятки містян, військові, представники патріотичних організацій, прибула до площі Ринок. Тут провели чин похорону та віче.

 
Фото // Сторінка Святослава Шеремети у Фейсбук

У зв'язку з жалобою у Дрогобичі приспустили на адміністративних будівлях міста державний прапор з чорною стрічкою. Також призупинили роботу лініх терас на площі Ринок та уздовж марштуру руху траурної процесії і подбали, щоб у місті не лунала розважальна музика.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.