АНОНС: У Києві пройде Фестиваль живих історій

Фестиваль живих історій збирає та об'єднує людей, ініціативи та інституції, які працюють із культурною спадщиною, вивченням історії та культурою пам’ятті. Фестиваль стане спільним простором для різних форматів відповідального осмислення історії, представлення наявних культурних та освітніх практик.

"Ми спільно шукатимемо інклюзивні та поліфонійні бачення минулого та створимо сприятливий простір для його осмислення і розуміння", повідомляють організатори у Фейсбук.

 

Фестиваль пропонуватиме учасникам та учасницям шукати відповіді на такі запитання:

* Чи існує альтернатива поширеним нині в Україні наративам пам'яті?

* Як українські суспільство та влада можуть створювати інклюзивні та партисипативні простори пам'яті?

* Якою може бути державна історична політика сучасної України?

* Яка роль культури та мистецтва в процесі творення наративів пам'яті?

В рамках фестивалю працюватимуть наступні напрями:

* Історія для дітей

* Простір пам'яті: сучасна українська документалістика

* Практичні та навчальні майстер-класи

* Сучасний документальний театр

* Живі історії в медіа та літературі

В програмі фестивалю:

* Екскурсії та квести в місті — Побачення з містом: дослідницькі прогулянки

* Майстерня минулого: практичні майстеркласи

* Кімната дослідниці(ка): виставка публічноісторичних проєктів

* Жива лабораторія публічноісторичних ініціатив

* Мережування для державних та недержавних бібліотек, архівів та музеїв Печа-Куча-Тека

* Простір для спілкування та вечірні нетворкінгові сесії

* Музична програма від ІНШІ на Фестивалі живих історій з локальною молодою українською музикою

* Дискусія "Політика пам'яті в Україні" на Фестивалі живих історій

* Сховище пам'яті: як працюють з минулим архіви, музеї, бібліотеки

Повна програма фестивалютут.

Повний опис усіх подійтут.

Фестиваль живих історій реалізує Інша Освіта / Insha Osvita в партнерстві зі спілкою MitOst e.V. та громадською організацією Центр студій політики "Центр студій політики пам'яті та публічної історії "Мнемоніка" (NGO "CSMP "Mnemonics") за фінансової підтримки Український культурний фонд, Heinrich-Böll-Stiftung Ukraine, Auswärtiges Amt та Robert Bosch Stiftung.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.