УІНП підготував відеоролик до 75 роковин початку депортації західних українців. ВІДЕО

У відеоролику йдеться про примусове позбавлення дому 700 тисяч українців.

Сьогодні вперше на державному рівні вшановуємо роковини депортації. Торік Верховна Рада України встановила другу неділю вересня Днем пам'яті примусового виселення автохтонних українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944–1951 роках, йдеться у повідомленні УІНП.

 

Тоді близько 700 тисяч українців позбавили домівок.

Західний кордон СРСР був визначений без врахування етнічного розселення українців та поляків. Тож комуністична влада вирішила полагодити це, просто насильно переселивши людей із їхньої батьківщини.

9 вересня 1944 року в Любліні СРСР та Польща уклали угоду про "взаємний обмін населенням". Виганяли українців з Польщі, а поляків з України.

"Добровільне переселення" з "рівноцінним відшкодуванням майна" обернулося колгоспним рабством, голодом та злиднями, роками принижень та поневірянь без права повернення на рідні землі", - розповідає Голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович.

Цим подіям присвячено новий ролик Українського інституту національної пам'яті, розроблений спільно з Bober Film Studio.

Для режисера Діани Гордої взятися за цю тему були особисті причини, адже її бабусю Анну Єдинак у 1945 році депортували із лемківського села Кривівки неподалік Кракова на Тернопільщину. Потім жінка переїхала на Донбас.

"Цей ролик – ще одне нагадування, через що довелося пройти людям, єдина вина яких була в тому, що вони – українці і хтось вирішив, що вони не мають права жити на рідній землі. І про те, що для будь-якого тоталітарного режиму люди – це просто розмінні монети. Про це треба пам'ятати завжди", - говорить Діана Горда.

У відео використані кадри із фільму Олеся Янчука "Залізна сотня".

Завантажити ролик у телевізійній якості можна за посиланям.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.