УІНП підготував відеоролик до 75 роковин початку депортації західних українців. ВІДЕО

У відеоролику йдеться про примусове позбавлення дому 700 тисяч українців.

Сьогодні вперше на державному рівні вшановуємо роковини депортації. Торік Верховна Рада України встановила другу неділю вересня Днем пам'яті примусового виселення автохтонних українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944–1951 роках, йдеться у повідомленні УІНП.

 

Тоді близько 700 тисяч українців позбавили домівок.

Західний кордон СРСР був визначений без врахування етнічного розселення українців та поляків. Тож комуністична влада вирішила полагодити це, просто насильно переселивши людей із їхньої батьківщини.

9 вересня 1944 року в Любліні СРСР та Польща уклали угоду про "взаємний обмін населенням". Виганяли українців з Польщі, а поляків з України.

"Добровільне переселення" з "рівноцінним відшкодуванням майна" обернулося колгоспним рабством, голодом та злиднями, роками принижень та поневірянь без права повернення на рідні землі", - розповідає Голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович.

Цим подіям присвячено новий ролик Українського інституту національної пам'яті, розроблений спільно з Bober Film Studio.

Для режисера Діани Гордої взятися за цю тему були особисті причини, адже її бабусю Анну Єдинак у 1945 році депортували із лемківського села Кривівки неподалік Кракова на Тернопільщину. Потім жінка переїхала на Донбас.

"Цей ролик – ще одне нагадування, через що довелося пройти людям, єдина вина яких була в тому, що вони – українці і хтось вирішив, що вони не мають права жити на рідній землі. І про те, що для будь-якого тоталітарного режиму люди – це просто розмінні монети. Про це треба пам'ятати завжди", - говорить Діана Горда.

У відео використані кадри із фільму Олеся Янчука "Залізна сотня".

Завантажити ролик у телевізійній якості можна за посиланям.

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище