Спецпроект

МЗС Німеччини проти визнання Голодомору геноцидом

МЗС Німеччини проти того, аби німецький Бундестаг визнавав Голодомор геноцидом українського народу.

Як повідомляє "Європейська правда", про це в інтерв'ю українській службі Deutsche Welle заявив депутат від правлячого Християнсько-демократичного союзу (ХДС) Арнольд Фаатц, який розповів про перебіг засідання петиційного комітету.

 

Як повідомлялося, комітет німецького Бундестагу у понеділок почав розгляд питання про визнання Голодомору геноцидом українського народу. Наприкінці травня петиція із відповідним закликом до німецького парламенту набрала необхідний мінімум у 50 тисяч голосів для її розгляду.

"МЗС хоче, аби петицію було відхилено з обґрунтуванням, що поняття геноцид не було визначене до 1951 року. На мою думку, цей аргумент є дуже технократичним.

Те ж саме стосується й іншого аргументу – що, окрім українців, це штучно влаштований голод мав і інших жертв, зокрема, в Росії, на Кавказі. Цей аргумент, на мою думку, так само більше схожий на відмовку", - заявив німецький депутат.

Він назвав таку аргументацію небезпечною, оскільки вона може призвести до вимог нацистів не визнавати гітлерівський геноцид, який так само відбувся до визначення цього поняття.

"Це рішення МЗС хибне ще й тому, що це означає стати на коліна перед Росією. Очевидно, ніхто не хоче створювати нові теми для конфронтації з Росією", - додав парламентар.

Фаатц підкреслив, що у зв'язку з оцінкою МЗС можна очікувати, що петиційний комітет відхилить петицію.

"Я вважаю це неправильним. Колеги, які вважають так само, найімовірніше, подадуть заявку на те, щоб голосувати за цю петицію в Бундестазі окремим пунктом. Але, ймовірно, більшості для прийняття цієї петиції у Бундестазі не знайдеться", - додав він.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?