На військових меморіалах Личаківського цвинтаря спільно молилися українці й поляки

1 листопада, в День усіх святих, на львівькому Личаківському цвинтарі відбулася традиційна спільна Молитва примирення на українському й польському військових меморіалах.

Про це повідомив "Польсько-український портал.

 

Представники польської громади зібралися на месу на території меморіалу "Цвинтар Орлят", яку відслужив архієпископ Мечислав Мокшицький. Відтак до них приєдналися українці, після чого відбулася спільна молитва перед пам'ятним знаком на "Цвинтарі Орлят", а згодом – біля пам'ятника воїнам Української галицької армії.

Участь в пам'ятних заходах узяли представники місцевої влади, громадськості, польська спільнота у Львові та новопризначена Генеральний консул РП у Львові Еліза Дзвонкєвіч. Вони поклали квіти до пам'ятних знаків і засвітили свічки та лампадки на могилах полеглих.

 

Польсько-українська молитва примирення стала вже традиційною для Львова. Уперше така молитва масово відбулася 1 листопада 2002 року за участю кардиналів Любомира Гузара та Мар'яна Яворського, дисидентів Яцека Куроня, Михайла Гориня, Мирослава Мариновича та ще близько сотні громадських діячів з України та Польщі.

Акція є ініціативою поляків та українців, які виступили за діалог, порозуміння та поєднання між народами.

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.