В Одесі розбили меморіальну дошку на честь українського активіста, загиблого 2 травня

П‘ятеро невідомих у балаклавах розбили одеську меморіальну дошку пам'яті українського активіста Ігоря Іванова, якого вбили 2 травня 2014 року.

Про це пише "Новинарня" з посиланням на активіста Сергія Стерненка.

 

Активіст зазначає, що за 30 метрів стоїть пост Нацгвардії, навколо – чимало камер. Інцидент стався у центрі міста.

"Дерибасівська фактично. Проросійські колаборанти нахабніють останнім часом. Стають дуже активними. Їх не карають, правоохоронні органи майже нічого не роблять у цьому напрямку.

Якщо зараз не збивати російську агентуру, вже скоро, як і у 2014, РФ виведе на вулиці тисячі живих мерців та почнеться нова фаза гібридної війни", – акцентує Стерненко.

У пресслужбі поліції Одеської області подію кваліфікували як хуліганство. Відомості за вказаним фактом внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань: частина 2 статті 296 ККУ.

"Про розбиту табличку, встановлену у пам'ять про загиблих під час трагічних подій 2 травня 2014 року, до поліції повідомили громадяни. Зараз на місці події працює слідчо-оперативна група Приморського відділу поліції", – інформують речники поліції.

Ігор Іванов – десятник Одеського осередку "Правого сектора". Його застрелили проросійські активісти, що напали на мирну ходу за Єдність України 2 травня 2014 року.

2 травня 2014 року в Одесі в результаті масових заворушень, спровокованих проросійськими елементами, загинули 48 осіб, постраждали близько 300. Почалися сутички в центрі міста, де були застрелені кілька людей з проукраїнського табору. Потім проукраїнські активісти прийшли на Куликове поле, на якому розташовувалося наметове містечко сепаратистів. Намети загорілися, почалася пожежа в Будинку профспілок, в якій також загинули люди.

Першими жертвами протистояння були українські патріоти, яких розстрілювали сепаратисти в районі Грецької площі. Близько 40 осіб загинули під час пожежі в Будинку профспілок на Куликовому Полі, де перебували антимайданівці та інші прибічники російських ідей.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.