«Пам’ять, що рятує: голоси правди». Стартувала інформаційна кампанія до Дня пам’яті жертв Голодомору

Український інститут національної пам’яті розпочав інформаційну кампанію до Дня пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років. Цього року вона присвячена окремим історіям людей, які не мовчали про Голодомор. Гаслом кампанії є «Пам’ять, що рятує: голоси правди».

Про це повідомляє прес-служба УІНП.

 

Комуністичний режим робив все, щоб голоси правди про Голодомор-геноцид 1932-1933 років змовкли.

Втім голоси тих, хто доносив правду, не затихли. Спочатку вони зазвучали в західному світі, завдяки сподвижницькій праці української діаспори, небагатьох західних істориків та журналістів, а після здобуття Незалежності, і в Україні. 

Нині голоси свідків збереглися на папері, в аудіо та відео форматах. Ці голоси можна почути на уроках у школі, прочитати у журналістських статтях, побачити в художніх і документальних фільмах. Цього року Український інститут національної пам'яті робить цим новим проектом свій внесок для того, щоб ці голоси не затихли.

"Проект "Пам'ять, що рятує: голоси правди" – це спроба почути ці голоси, власне, лише окремі голоси із мільйонів, що розкривають різні аспекти Голодомору, а разом створюють загальну картину цього злочину комуністичного режиму.

Голоси про розкуркулення та колективізацію, стратегії виживання та людяність у нелюдяний час, про страждання та скорботу, страх та надію, про злочин і про боротьбу.

Це голоси людей правди і тих хто вистояв, кого не зламав Голодомор. І сьогодні ці голоси правди нагадують нам, що народ який вистояв у Голодоморі уже ніщо і ніхто зламати не зможе", – пояснює заступник Голови Українського інституту національної пам'яті Володимир Тиліщак.

Протягом наступних тижнів у соціальних мережах (facebooktwitter) Інституту публікуватиметься низка дописів, присвячена голосам правди.

Окрім того, інформаційна кампанія, розроблена Українським інститутом національної пам'яті, також передбачає:

Інформаційна кампанія має хештеги: #ГолосиПравди #Голодомор86 #Holodomor86. Просимо використовувати їх для дописів, що стосуються річниці трагічних подій.

У 2019-му українці і світове співтовариство 23 листопада вшанують пам'ять убитих Голодомором 1932-1933 років. О 16:00 буде оголошено загальнонаціональну хвилину мовчання, після чого кожен може згадати загиблих українців і запалити свічку на своєму підвіконні.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.