Стало відомо про ще один акт наруги над українським похованням у Польщі

Невідомі обмалювали пам'ятник на братській могилі воїнів УПА на кладовищі в Пикуличах на сході Польщі.

Про це пише польський портал Onet.

Вандали використали білу та червону фарбу - відповідно до кольорів польського прапору. Нею замалювали імена загиблив та тризуб на пам'ятнику.

У виданні зазначили, що редакція отримала фотографії від людини, яка наголосила, що є "тотальним противником знищення будь-яких поховань - радянських, німецьких, українських". Ця людина отримала знімки від анонімного джерела 30 жовтня, але лише нещодавно вирішила передати їх журналістам.

12 листопада, незабаром після отримання фотографій, журналісти зв'язалися з мерією міста Перемишль, аби отримати інформацію про акт наруги. Працівник мерії поїхав на кладовище в Пикуличах, але не знайшов на пам'ятнику жодних слідів фарби. Очевидно, її вже відмили.

Довідкова інформація

Українське воєнне кладовище в Пикуличах є місцем поховання загиблих в'язнів табору для військовополонених Галицької армії та Армії УНР. Упродовж 1920-1921 рр. на Українському воєнному кладовищі у Пикуличах було перепоховано близько 2 000 українських військовослужбовців.

Під час панування комуністичного режиму у Польщі територію цвинтаря перетворили на сміттєзвалище. Відновила цвинтар у 1990 р. українська громада Перемишля. У 2000 р. Рада охорони пам'яті боротьби та мучеництва Республіки Польща розширила територію цвинтаря – 27 липня того ж року у двох окремих братських могилах були перепоховані останки ексгумованих у селах Бірча та Лішня 47 вояків УПА.

На могилах коштом Ради охорони пам'яті боротьби та мучеництва Республіки Польща були встановлені надгробні таблиці з відповідними україномовними написами.

Могили на цьому цвитнарі вже ставали об'єктами вандалізму.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?