Українські матеріали про злочини НКВД проти поляків. Виставка на Манхеттені

У Нью-Йорку відбулася американська прем’єра виставки, присвяченої антипольській операції НКВД.

На Манхеттені в рамках 8-ї станції "Історія" Інституту національної пам'яті продемонстрували результати роботи істориків установи над вивченням одного з найбільших злочинів проти польського народу. Внаслідок радянських репресій у 1937–1938 рр. загинули щонайменше 111 тис. поляків, майже 30 тис. відправили до таборів.

Про це повідомляє Monitor Info із посиланням на TVP Info.

 

На виставці представлені раніше невідомі або маловідомі документи та факти. На 16 стендах зображені долі людей, репресованих у рамках так званої антипольської операції НКВД, що пройшла в Радянському Союзі в 1937–1938 рр.

Під час неї арештовано понад 143 тис. людей. З них щонайменше 111 тис. засуджено до смертної кари. Приблизно 30 тис. поляків відправляли до таборів. Це один із найбільших злочинів проти польського народу у XX ст.

Виставка створена завдяки архівним матеріалам, переданим Інституту національної пам'яті Польщі українськими державними архівами в Одесі, Хмельницькому та Вінниці, а також Галузевому державному архіву Служби безпеки України.

Серед них, зокрема, докази злочину, накази про розстріл із підписами та печатками працівників НКВД. Збереглося небагато фотографій.

 

"Злочини намагалися не документувати фотографіями. Також були спроби стерти сліди цих людей", – зазначив Павел Зєльони з Інституту національної пам'яті, куратор та співавтор виставки.

Зміст виставки стосується й американської Полонії. "Ми всі знали про Катинь, але інформації про цей радянський злочин було дуже мало", – зізнався один із відвідувачів.

Тільки в Україні, де було найбільше польського населення в СРСР, засуджено 55 928 поляків, 47 327 із яких вбито. Матеріали підготовлено польською та англійською мовами.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?