Одеська кіностудія виклала усі фільми на YouTube

Усі фільми, відзняті на Одеській кіностудії, виклали в Інтернет у вільний доступ. Тепер переглянути стрічки можна на каналі YouTube. Загалом там представлено 428 картин.

Про це повідомляє Український інтерес.

 

Серед них "Десять негритят" (1987), "Місце зустрічі неможливо змінити" (1979), "Життя й дивовижні пригоди Робінзона Крузо" (1972), "Д'артаньян і три мушкетери" (1979), "Пригоди Електроніка" (1979) тощо.

Є навіть архівні стрічки, зокрема "Коліївщина" (1933), "Останнє танго" (1918), "Назар Стодоля" (1936), "Боксери" (1941), "П'ять наречених" (1930) тощо.

Загалом добірка фільмів – абсолютно різна за жанрами, а особливо стилями. Можна зустріти і маловідомі артхаусні стрічки 90-х років.

Всю підбірку фільмів можна переглянути за посиланням.

Довідково. Одеська кіностудія бере свій початок у 1907 році, коли кінематографіст Мирон Гроссман створив один із перших вітчизняних фільмів та заснував кіноательє "Мирограф", яке згодом стало кінофабрикою. У 1910-х роках Гроссман почав знімати документальні й пізнавальні фільми разом із відомими кінематографістами.

У квітні 1919 року, коли до Одеси увійшли більшовики, військові оператори зняли хронікальну стрічку "Взяття Одеси".

У 1923-1929 роках Одеська кінофабрика перетворилася на головний кіновиробничий майданчик УРСР. Серед перших режисерів кінофабрики були Петро Чардинін та Микола Салтиков, а в 1924 році до них приєднався Лесь Курбас, в 1925 – Аксель Лундін, Олександр Анощенко, Пантелеймон Сазонов Уетінг, В'ячеслав Вісковський. У 1927 році Одеську кінофабрику визнали однією з найкращих у країні.

Першим звуковим фільмом Одеської кінофабрики мала стати стрічка "Людина з містечка" Григорія Рошаля, але таким фільмом стала "Коліївщина" (1933) Івана Кавалерідзе. У 1938 році виходять картини про минуле українського народу: "Назар Стодоля", "Кармелюк".

У травні 2019 року Одеська кіностудія відзначила 100-річний ювілей.

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.