Одеська кіностудія виклала усі фільми на YouTube

Усі фільми, відзняті на Одеській кіностудії, виклали в Інтернет у вільний доступ. Тепер переглянути стрічки можна на каналі YouTube. Загалом там представлено 428 картин.

Про це повідомляє Український інтерес.

 

Серед них "Десять негритят" (1987), "Місце зустрічі неможливо змінити" (1979), "Життя й дивовижні пригоди Робінзона Крузо" (1972), "Д'артаньян і три мушкетери" (1979), "Пригоди Електроніка" (1979) тощо.

Є навіть архівні стрічки, зокрема "Коліївщина" (1933), "Останнє танго" (1918), "Назар Стодоля" (1936), "Боксери" (1941), "П'ять наречених" (1930) тощо.

Загалом добірка фільмів – абсолютно різна за жанрами, а особливо стилями. Можна зустріти і маловідомі артхаусні стрічки 90-х років.

Всю підбірку фільмів можна переглянути за посиланням.

Довідково. Одеська кіностудія бере свій початок у 1907 році, коли кінематографіст Мирон Гроссман створив один із перших вітчизняних фільмів та заснував кіноательє "Мирограф", яке згодом стало кінофабрикою. У 1910-х роках Гроссман почав знімати документальні й пізнавальні фільми разом із відомими кінематографістами.

У квітні 1919 року, коли до Одеси увійшли більшовики, військові оператори зняли хронікальну стрічку "Взяття Одеси".

У 1923-1929 роках Одеська кінофабрика перетворилася на головний кіновиробничий майданчик УРСР. Серед перших режисерів кінофабрики були Петро Чардинін та Микола Салтиков, а в 1924 році до них приєднався Лесь Курбас, в 1925 – Аксель Лундін, Олександр Анощенко, Пантелеймон Сазонов Уетінг, В'ячеслав Вісковський. У 1927 році Одеську кінофабрику визнали однією з найкращих у країні.

Першим звуковим фільмом Одеської кінофабрики мала стати стрічка "Людина з містечка" Григорія Рошаля, але таким фільмом стала "Коліївщина" (1933) Івана Кавалерідзе. У 1938 році виходять картини про минуле українського народу: "Назар Стодоля", "Кармелюк".

У травні 2019 року Одеська кіностудія відзначила 100-річний ювілей.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.