Одеська кіностудія виклала усі фільми на YouTube

Усі фільми, відзняті на Одеській кіностудії, виклали в Інтернет у вільний доступ. Тепер переглянути стрічки можна на каналі YouTube. Загалом там представлено 428 картин.

Про це повідомляє Український інтерес.

 

Серед них "Десять негритят" (1987), "Місце зустрічі неможливо змінити" (1979), "Життя й дивовижні пригоди Робінзона Крузо" (1972), "Д'артаньян і три мушкетери" (1979), "Пригоди Електроніка" (1979) тощо.

Є навіть архівні стрічки, зокрема "Коліївщина" (1933), "Останнє танго" (1918), "Назар Стодоля" (1936), "Боксери" (1941), "П'ять наречених" (1930) тощо.

Загалом добірка фільмів – абсолютно різна за жанрами, а особливо стилями. Можна зустріти і маловідомі артхаусні стрічки 90-х років.

Всю підбірку фільмів можна переглянути за посиланням.

Довідково. Одеська кіностудія бере свій початок у 1907 році, коли кінематографіст Мирон Гроссман створив один із перших вітчизняних фільмів та заснував кіноательє "Мирограф", яке згодом стало кінофабрикою. У 1910-х роках Гроссман почав знімати документальні й пізнавальні фільми разом із відомими кінематографістами.

У квітні 1919 року, коли до Одеси увійшли більшовики, військові оператори зняли хронікальну стрічку "Взяття Одеси".

У 1923-1929 роках Одеська кінофабрика перетворилася на головний кіновиробничий майданчик УРСР. Серед перших режисерів кінофабрики були Петро Чардинін та Микола Салтиков, а в 1924 році до них приєднався Лесь Курбас, в 1925 – Аксель Лундін, Олександр Анощенко, Пантелеймон Сазонов Уетінг, В'ячеслав Вісковський. У 1927 році Одеську кінофабрику визнали однією з найкращих у країні.

Першим звуковим фільмом Одеської кінофабрики мала стати стрічка "Людина з містечка" Григорія Рошаля, але таким фільмом стала "Коліївщина" (1933) Івана Кавалерідзе. У 1938 році виходять картини про минуле українського народу: "Назар Стодоля", "Кармелюк".

У травні 2019 року Одеська кіностудія відзначила 100-річний ювілей.

Як дипломати УНР у Празі на інформаційному фронті воювали

Інформаційна війна – це, звісно ж, не винахід нинішнього часу. Нам часто здається, що ті інформаційні виклики, перед якими ми стоїмо сьогодні, є унікальними з огляду на нові технології, які приніс початок третього тисячоліття. Частково це правда. Сто років тому не існувало ні телебачення, ні інтернету, ні соціальних мереж. Однак вже існували газети і журнали, які були потужною зброєю впливу на громадську думку і позицію еліт.

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.

Формула краси. Дерев’яні церкви України: втрачене мистецтво?

Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.