Українське посольство назвало ліквідацію вулиці Коциловського у Перемишлі "поспішним та необачним" рішенням

Посольство України в Польщі прокоментувало рішення міської ради Перемишля про приєднання вулиці єпископа УГКЦ Йосафата Коциловського до прилеглої вулиці Івана Снігурського

Повідомлення з'явилося на сторінці посольства у Facebook.

 

Рішення влади Перемишля українські дипломати назвали "поспішним та необачним".

"Маніпулювання авторів резолюції аргументами, вирваними з контексту, небажання почути польських громадян української національності - рівноправних жителів Перемишля, цього разу, на жаль, перемогли.

Зазіхання на добре ім'я Блаженного, а відтак на рішення Католицької Церкви та св. Івана Павла ІІ, який у 2001 році проголосив єпископа Йосафата Блаженним, є безпрецедентним явищем у Польщі і не може бути виправдане!", - заначили у посольстві.

Крім того, як повідомляє прес-служба львівської мерії, міський голова Львова Андрій Садовий відкритим листом звернувся до Президента Перемишля Войцеха Бакуна із занепокоєнням щодо перейменування.

В листі йдеться про те, що для громади Львова наявність в партнерському місті Перемишлі вулиці імені Єпископа Коциловського є важливою запорукою дружніх відносин між Львовом та Перемишлем. 

"Наполегливо звертаюся до вас, пане Президенте, повернути назву вулиці єпископа Йосафата Коциловського та сподіваюся, що замах на пам'ять блаженного Йосафата Коциловського — це лише прикре непорозуміння, виправлення якого сприятиме подальшим хорошим стосункам Львова та Перемишля", — зазначає у листі Садовий.

Нагадаємо, рішення про скасування назви вулиці було прийнято 28 листопада. Ініціатива належала місцевим правим політикам. Вони пояснювали таке рішення нібито нелояльністю Коциловського по польської держави та співпрацею з нацистами.

Довідка. Йосафат Коциловський (1876-1947) — священик, доктор філософії і теології, професор, єпископ Перемишльської єпархії УГКЦ (1917-1947). Після Другої світової війни арештований радянською владою, помер у Лук'янівській тюрмі. 

24 квітня 2001 р. у присутності Папи Івана Павла ІІ у Ватикані відбулося проголошення декрету мучеництва єпископа Йосафата Коциловського. Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. у Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Івана Павла ІІ.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.