В Ірані знайшли давню стіну довжиною 115 км

Залишки кам'яною стіни виявили археологи в окрузі Сарполь-е-Захаб на заході Ірану.

Про це пише Gazeta.ua з посиланням на livescience.com.

 
vokrugsveta.ua

Довжина споруди - приблизно 115 кілометрів. Кераміка, знайдена уздовж стіни, вказує, що остання була побудована десь між IV ст. до Р.Х. і VI ст. після Р.Х. Ким і навіщо вона була створена, поки невідомо.

Археологи з Тегеранського університету встановили, що на її будівництво мало піти близько 1 млн кубічних метрів каменю і величезна кількість робочої сили.

Стіна побудована з природних місцевих матеріалів. Булижники і валуни, з яких вона зроблена, скріплювали гіпсовим розчином, що збереглися в деяких місцях.

Хоча археологи не підозрювали про існування стіни, для людей, що живуть поруч із нею, знахідка тегеранських вчених не стала відкриттям. Місцеві давно дали ім'я цієї споруди - "стіна Гавриїла".

Археологи не впевнені, хто будував споруду і з якою метою. Через погану збереженість бар'єру вчені навіть не впевнені у його точній ширині та висоті. За приблизними оцінками, це ширина 13 м і висота близько 3 м.

Незрозуміло, чи була стіна оборонною спорудою, чи символічною. За словами археологів, вона могла позначати кордон стародавнього Парфянського царства (247 р. до Р.Х. - 224 р. після Р.Х.) або Сасанидской імперії (224-651). За часів існування цих імперій на заході Ірану будувалися великі замки, міста і іригаційні системи, тому, ймовірно, у обох держав були ресурси для створення "стіни Гавриїла".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".