На Львівщині відкрили відновлену криївку УПА. ВІДЕО

У Брюховичах урочисто відкрили криївку, яку енкаведисти знищили у 1946 році. Тоді у кількаденному бою загинули троє бійців УПА. Вони взяли весь вогонь на себе, щоб побратими змогли втекти з облави.

Оновлену схованку робили за згадками місцевих довгожителів, а роботи тривали майже півроку. Тепер поблизу Львова є ще одна криївка, яка в точності відтворює умови життя бійців УПА, повідомляє zaxid.net.

 

Криївку на Круковій горі облаштували таємно, тому досі ніхто не знає, коли вона почала діяти. Вона мала стратегічне значення, бо з гори добре проглядалося село.

Однак у лютому 1946 року енкаведисти підкралися непомітно. У боротьбі із загарбниками загинули Володимир Майор, Павло Михальчук та Костянтин Струк.

"Енкаведисти почали оточувати повстанців й почалася стрілянина. Хлопці почали відстрілюватися, повибивали шибки, а ці позалягали… Мені дідусь розказував, йшов бій.

Троє вояків УПА залишилися, бо треба було, щоб інші відійшли. І вони лишилися тут і відстрілювалися, взяли вогонь на себе, тож іншим вдалося вийти з облоги", — розповідає дослідник історії цієї криївки Володимир Стадник.

Наслухані про ті трагічні часи й місцеві мешканці. Пані Люба згадує, що участь у повстанському русі брали багато односельчан. Одні загинули, інших відправили на Сибір, і лише одиниці врятувалися.

"Мені бабця то розказувала, а я так то пам'ятала. Вона казала, що на Круковій горі, а де саме вона не знала, бо колись тут не можна було ходити. Але тут дуже багато... Тільки запам'яталися троє, але тут було більше із Зашкова, із Завадова були, і з Борщовичів, по-моєму", — згадує місцева мешканка пані Люба.

Цією криївкою змогли б користуватися кілька повстанців. Та лише ті, що її збудували. Укриття облаштоване по-простому: всі речі з підручних матеріалів, скриня та пічка.

"Такі криївки будувалися ночами і безшумно. Завжди без цвяхів, бо щоб забити цвях, треба пошуміти. Дротами скручували. Дротами кріпили, щоб менше гуркотіти. Якщо в радіусі кілометра був якийсь рух, то роботи припинялися", — пояснює історичні особливості член товариства пошуку жертв війни "Пам'ять" Любомир Міклуш.

Відновлювали криївку майже півроку. Роботу ускладнювало розташування схованки. Майстри вручну виносили на гору всі матеріали і обладнання.

"Тут не було нічого. Був хіба пустир, зарослий кущами. Сама криївка була метрів 20 звідси в підвалі одного з будинків. Він зараз в аварійному стані і це є приватна територія, тому ми вирішили відновити її чуть дальше, якраз на схилі, звідки її буде видно, і на землях, які належать громаді селища", — розповідає про роботи співорганізатор проекту відновлення криївки Андрій Боднар.


Тепер на місці відновленої криївки відкриють музей, відвідати який зможуть усі охочі.

Локація: смт. Брюховичі, вул. Крукова Гора, координати – 49.921913, 23.973163.

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.

Формула краси. Дерев’яні церкви України: втрачене мистецтво?

Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…