Через обміління Дністра, з'явилась робота для археологів

Археологи Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника активно досліджують прибережну зону Дністра, де відбулось різке падіння води.

Про це повідомляє Голос України.

 

Береги оголилися на кілька десятків метрів через те, що на Дністровській ГЕС проводяться ремонтні роботи і рівень води у водосховищі значно понизився. Тож практично на поверхні вздовж берегової лінії опинилися сотні археологічних пам'яток, які свого часу пішли під воду при будівництві гідроелектростанції.

Уже під час перших археологічних розвідок науковцям вдалося зафіксувати низку об'єктів, серед яких трипільське і чорноліське житло та господарські ями, знайдено чимало стародавніх артефактів.

Серед них і вимитий водою практично цілий чорноліський горщик, який може належати до ІХ—VІІІ століть до Р.Х. Як повідомили археологи, їм вдалося знайти матеріали трипільської культури з розписними орнаментами, фрагмент зооморфної скульптурки, а також предмети залізного віку, давньоруського часу та велику кількість предметів, які датуються XVII—XIX століттями.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.