Спецпроект

У Музей Голодомору передали унікальні медичні документи про голод 1946-1947 років.ФОТО

21 грудня 2019 року Олег Калиняк, лікар Рубанської амбулаторії загальної практики сімейної медицини Бахмацького району Чернігівської області, передав до Музею Голодомору унікальні та історично важливі медичні документи.

Про це йдеться на сайті Музею.

 
Фото: Музей Голодомору

Знахідка, яку він виявив у архіві Рубанської амбулаторії — стаціонарний медичний журнал 1946–1947 років. У цьому журналі містяться дані про високу смертність від масового штучного голоду у селах Бахмаччини.

Зазначати причину смерті — голод — було заборонено, тому лікар Гнилицький Павло Леонтійович, вказуючи симптоми, з якими людина потрапила в лікарню, в окремій графі ставив особливу позначку — Ф-11.

Критична кількість таких позначок припадає на березень–серпень 1947 року — пік масового штучного голоду. Саме цим маркуванням лікар таємно позначав смерть від голоду, адже відкрито говорити про причини смертей було заборонено. Такі документи є прямим доказом злочину тоталітарного режиму.

У той час лікарями у Рубанській лікарні працювали Пустовойт Іван та Пустовойт Надія. Вони, очевидно, знали про ці медичні журнали та зберегли їх, розуміючи важливість цієї інформації для майбутніх поколінь.

 
Фото: Музей Голодомору

Олеся Стасюк, директорка Національного музею Голодомору-геноциду, зазначила:

"Для позначення масового штучного голоду 1946–1947 років використовувалося дуже багато нав'язаних радянською владою ярликів: післявоєнний голод, тимчасово важке життя тощо. Але варто нагадати, що політика СРСР стосовно українського народу протягом усього його існування була геноцидною.

Це підтверджують і усноісторичні джерела. Нещодавно вийшла друком книга "Голод 1946-1947 рр. в Україні: колективна пам'ять", яка ілюструє усю реальність тих років. Її упорядником є доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту дослідження Голодомору Василь Марочко".

 
Фото: Музей Голодомору

 

Василь Марочко у своїй промові презентував видання, яке містить тисячі спогадів про масовий штучний голод 1946–1947 рр. Найбільше свідчень було зібрано українською дослідницею та історикинею Олександрою Веселовою. Зазначимо, що наступного року Музей Голодомору ініціюватиме перейменування однієї з вулиць Києва для вшанування пам'яті про видатну дослідницю.

Історик Ростислав Мартинюк зазначив: "Комуністи цілеспрямовано знищували усі документи, аби приховати злочини та протиправні дії, які вони робили. Журнали, передані сьогодні до Музею Голодомору, могли коштувати людського життя. За зберігання антирадянських матеріалів людей карали різними способами: від звільнення до заслання у концентраційні табори.

Проте відважні лікарі, які розуміли їхню цінність, зберегли ці документи. Працівники лікарні розробили власну мітку для позначення смерті від голоду й зберігали журнали протягом 73 років, тому такою важливою є сьогодні їх передача до музею".

 
Фото: Музей Голодомору

Олеся Стасюк, підсумовуючи сказане гостями заходу, наголосила на важливості відновлення історичної пам'яті та закликала відвідувачів музею і читачів сайту передавати до Музею Голодомору предмети чи документи, пов'язані із масовими штучними голодами та Голодомором 1932–1933 рр.

Наразі медичні документи, виявлені та привезені Олегом Калиняком, передали до музейних фондів на постійне зберігання.

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Незалежність №1: Коли Грушевський її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти

У перші дні 1918 року – 9 січня за старим стилем (22 січня за новим) – в умовах військової агресії проголошено незалежну республіку Україна.

Година папуги. Сумне Різдво

Комусь із бранців Козельська безіменний дух здавався недостатньо авторитетним. То врешті-решт табором пішла нова мода: викликати дух маршала Юзефа Пілсудського. Добєслава Якубовіча дух «Діда» засмутив: «Адже на питання, у кого ти мешкаєш, дух Пілсудського надав прізвище: Кєрсновські чи Кєрнойські. Мене це непокоїть, багато думав про це різне недобре».

Ян Палах: Смолоскип №1

Лібуше Палахова, продавчиня магазину в невеличкому містечку Вшетати, після робочого дня прийшла додому й увімкнула радіоприймач. Був звичайний будній день, 16 січня 1969 року. По радіо передали дивну звістку: у Празі «студент філософського факультету Я. П. вчинив самоспалення». «Який жах…» подумала пані Лібуше але не надала цьому повідомленню надмірної уваги. Ранковим потягом вона мала їхати до Праги на зустріч з сином – Яном Палахом, щоб піти по магазинах і вибрати йому капелюха.