Голова УІНП та Посол Польщі обговорили напрямки співпраці

9 січня у стінах Українського інституту національної пам’яті відбулась зустріч Голови Інституту Антона Дробовича із Надзвичайним і Повноважним Послом Республіки Польща в Україні Бартошем Ціхоцьким.

Про це повідомляє Український інститут національної пам'яті.

Бартош Ціхоцький та Антон Дробович
Бартош Ціхоцький та Антон Дробович
Фото: УІНП

Сторони обговорили подальшу співпрацю двох держав у сфері увічнення пам'яті жертв воєн та політичних репресій на території Польщі та України, протистояння спробам Російської Федерації фальшувати історію й використовувати її в агресивних зовнішньополітичних намірах Кремля, а також обмінялися баченням можливих спільних проектів на 2020 рік.

Посол Ціхоцький високо оцінив відновлення співпраці у сфері увічнення пам'яті польських громадян, загиблих на території України. Зокрема, висловив сподівання на успішне завершення розпочатих пошукових робіт у Львові, а також подальше урочисте перепохованням останків бійців Війська Польського.

 
Фото: УІНП

Голова Інституту зазначив, що українська сторона готова до паритетної співпраці у сфері збереження пам'яті, налагодження повноцінного діалогу щодо складних сторінок спільної історії, проведення наукових та освітніх заходів, спрямованих на вивчення злочинів тоталітарних режимів, від яких постраждали українці та поляки.

Водночас, Інститут очікує від польської сторони конкретних кроків із відновлення знищених на території Республіки Польща українських місць пам'яті.

Обидві сторони підкреслили відданість положенням Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Польща про збереження місць пам'яті і поховання жертв війни та політичних репресій.

"Україна розбудовує добросусідські, відкриті та паритетні взаємини із Польщею у сфері увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій. Ми вітаємо готовність Посольства Республіки Польща в Україні до конструктивної співпраці, зокрема, до реалізації низки проектів у 2020 році, які сприятимуть порозумінню між нашими народами.

Бачу сьогодні всі можливості для того, щоб вийти на якісно новий рівень міждержавного діалогу відносно складних тем минулого. Маю враження від нашої розмови з паном Послом, що обопільна повага та дбайливе ставлення до історії обох народів, видатних особистостей та місць пам'яті можуть стати новою нормою в наших відносинах", – прокоментував результати зустрічі Голова УІНП Антон Дробович.

Словацьке національне питання та чехословацький військовий рух в Україні у 1914-1918 роках

Словаки – давні сусіди українців. Поміж Україною та Словацькою Республікою існує спільний кордон – 97 км. Водночас, про словацьку історію та культуру в Україні мало хто знає. У більшості літератури, яка виходила на території Російської імперії, словаки вважались частиною чеського народу, який мешкає в Угорському королівстві Австро-Угорської монархії. У статистичних даних про населення України, зібраних на межі ХІХ – ХХ століть, відображена змішана інформація про чехів та словаків

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».