Історик виклав онлайн архівні карти Хортиці, що дозволять продовжити дослідження острова. ФОТО

Запорізький історик В'ячеслав Зайцев описав та оприлюднив карти 1882 року з фондів Якова Новицького, які дозволять продовжити дослідження острова Хортиці та Великого Лугу.

Про це кореспондентові Укрінформу розповів сам Зайцев, який завідує інформаційно-видавничим відділом Національного заповідника Хортиця.

 

"Це чотири карти з фондів Якова Павловича Новицького в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім.Вернадського від 1882 року.

Багато курганів, які позначені на картах, вже щезли через господарську діяльність людини та не описані в науковій літературі. У Новицького вони всі позначені та описані", - говорить історик.

За словами Зайцева, на картах – фрагмент Великого Лугу з Хортицею та м.Олександрівськ (так називалося Запоріжжя), карта курганів та балок в районі с. Петро-Свистунового, карта порогу Вільного, карта о.Станового та Самарського ретраншементу.

 
 
 
 

У Національному заповіднику Хортиця вважають, що нова історична інформація, яку дають ці карти, може стати поштовхом для студентів-істориків та вчених для продовження досліджень Хортиці, Дніпровських порогів та Великого Лугу.


ДОВІДКА. Яків Новицький – археолог, історик, етнограф, краєзнавець, громадьский діяч. Він є організатором та першим директором краєзнавчого музею в м. Олександрівськ (Запоріжжя). На честь Новицького у Запоріжжі названа вулиця.

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками