Харківська міськрада знову перейменувала проспект Григоренка на Жукова

Депутати Харківської міської ради на сесії 26 лютого повторно розглянули питання про перейменування проспекту Григоренка на проспект Жукова.

Про це повідомляє МедіаПорт.

 

За перейменування проголосувало 52 депутати міської ради. Проти висловилися 8. Хто як голосував, стане відомо пізніше.

Питання на сесії представив начальник Відділу з питань топоніміки та охорони історико-культурного середовища Олексій Хорошковатий.

"До Харківської міської ради з ініціативою звернулася низка ветеранських організацій міста Харкова щодо повернення назви проспекту в місті Харкові ім'ям маршала Жукова, оскільки з його ім'ям пов'язані історичні події, що відбувалися в Україні, в тому числі в Харкові під час Другої світової війни.

Згідно з міжнародними актами, Україна взяла на себе зобов'язання увічнювати та вшановувати пам'ять учасників Другої світової війни.

Таким чином в місті Харкові з 19 листопада 2019 року по 19 січня 2020 року включно проводилось громадське обговорення, що передбачено законом України про присвоєння юридичним особам та об'єктам права власності імен фізичних осіб.

За результатами поданих пропозицій на підтримку перейменування цього проспекту висловилося 11193 особи, що становить 86% від загальної кількості голосів. Міська комісія з питань топоніміки погодила це питання на своєму засіданні і 27 січня цього року відповідний проект рішення був офіційно оприлюднений і поданий на розгляд депутатів міської ради.

З огляду на це прошу підтримати згадане рішення. Також, хочу нагадати, що цього року виповнюється 75 років із закінчення Другої світової війни. 9 травня — 75 роковини із підписання капітуляції нацистської Німеччини і тому я гадаю, що це рішення буде досить слушним до відзначення цих подій" - заявив Олексій Хорошковатий.

Проти перейменування проспекту з трибуни міськради виступили позафракційний депутат Ігор Черняк, Іван Ракич, а також представник "Національного корпусу" у Харкові Костянтин Немічев.

Геннадій Кернес сказав, що міськрада діє за законом і вправі приймати такі рішення.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.