На Львівщині на цеглу розібрали рештки костелу

У селі Черниця Миколаївського району на Львівщині місцева громада розібрала руїни костелу 20-х років XX століття

Як повідомляє портал Zaxid.net, цеглу з розібраного костелу селяни планують віддати на потреби місцевої активної парафії УГКЦ. А на місці пам'ятки встановлять скульптуру Матері Божої з родиною.

"Був собі костелик — стала купа цегли на продаж. Знищено за участі місцевого населення та Львівської національної академії мистецтв", — написав  у Facebook 25 березня архітектор, активіст у сфері порятунку культурної спадщини Іван Щурко.

Вигляд костелу незадовго до повного руйнування
Вигляд костелу незадовго до повного руйнування
Іван щурко

Костел був збудований поруч із маєтком Вітольда Стефануса та рільничою школою у 1920-х роках. Після ліквідації радянською владою у селі католицької громади, костел використовували як склад і спортивний зал. З 1990-х років стояв пусткою і руйнувався.

Маєток Вітольда Стефануса з 1990-х років перебуває на балансі Львівської національної академії мистецтв. Натомість розібраний костел, як виявилось, нікому не належав, статусу памʼятки не мав і державній охороні не підлягав.

Голова громади Роман Сидор стверджує: "Люди вирішили, що то краще розібрати і на тому місці поставити пам'ятний хрест. Цеглу мають забрати на церкву, а там все розчистити. Хочуть будувати біля церкви культурно-просвітницький центр".

Місцеві мешканці планують встановити на місці розібраного костелу лавочки, освітлення, бруківку та табличку з історією костелу.

Цегла з розібраного костелу
Цегла з розібраного костелу
іван щурко

В історії села відомий схожий факт сторічної давності. У 1911 році мешканці Черниці хотіли розібрати стару дерев'яну церкву XVIII століття, але тоді таке рішення заборонив австрійський уряд, зважаючи на архітектурну цінність храму.

Лем. Життя не з цієї землі

«Лем. Життя не з цієї землі» — це не лише біографія Станіслава Лема, а й драматична й чесна розповідь про складну історію Центрально-Східної Європи, у якій одне з чільних місць посідає Львів першої половини ХХ століття.

Дослідження демографічних втрат унаслідок Голодомору як злочин?

В історії України було немало трагічних подій, але саме Голодомор 1932—1933 рр. залишається предметом гарячих дискусій та обговорень. І стосується це не стільки сутнісної характеристики Голодомору як геноциду Українського народу, що вже визнано в Україні на законодавчому рівні, скільки полеміки стосовно кількості втрат унаслідок Голодомору і намагання окремих істориків та юристів нав’язати саме число втрат у 7—10, а тепер вже 10—12 мільйонів як незаперечну істину, що не підлягає обговоренню.

Митці і КҐБ: скелети у шафі художника Миколи Глущенка

Попри «білий» бекграунд та декаду богемного життя в Парижі, Художнику вдалося побудувати успішну кар’єру у Радянському Союзі. Його не репресували після повернення з-за кордону у тридцятих, як-то часто відбувалося з іншими поверненцями. Натомість Глущенка часто відправляли в закордонні відрядження, він вільно зустрічався з іноземцями, які приїжджали до країни Рад, супроводжував дипломатичні візити, спокійно надсилав листи за межі СРСР та отримував посилки з іноземними книгами.

Три могили Івана Сенченка

Боюся, ніхто з вас, хто прочитали назву, не знає Івана Сенченка. Його долю в історії української літератури вичерпно характеризує підсумковий абзац у статті на Вікіпедії: «Прожив довге, складне й цікаве життя, сповнене творчої праці. Письменник ніколи не мав почесних нагород. Ім’я його частіше згадували серед нещадно критикованих, аніж визнаних, а книжки рідко перекладалися іншими мовами». До цього треба додати, що твори його ніколи не входили до шкільних програм, а останнє його видання — книжка в серії «Бібліотека української літератури» 1990 року