Режисер фільму “Дау” заявляє, що діти під час зйомок плакали не від болю

Російський режисер Ілля Хржановський, якого звинувачують у можливому жорстокому поводженні з дітьми під час зйомок фільму «Дау» в Харкові, заявив, що ніяких дослідів над дітьми не проводили, а їх плач – природна реакція на навколишній світ.

Про це Хржановський сказав в інтерв'ю у програмі "Обережно, Собчак", передає Укрінформ.

 

"Над ними нічого не робили, ніяких дослідів. З усіма цими немовлятами були медсестри і няні – це видно в кадрі. Коли діти плакали, коли їх, там, переодягали, що в принципі властиво, як ми з тобою знаємо, як батьки немовлят. Так? І плач цей не означає вираження болю, а просто реакцію на світ", - сказав Хржановський.

Він підтвердив, що діти, задіяні у зйомках, справді сироти з соцзакладу.

"Це були немовлята з дитячого будинку. Це були немовлята, від яких відмовилися батьки. І мені було важливо саме показати цих немовлят, різних, в тому числі немовлят, які не були абсолютно здорові.

Але це знову-таки погоджено з лікарями, з усілякими установами. Але мені було важливо показати ось цю крихкість людини, з якої незрозуміло що може вирости", - сказав Хржановський.

Від зазначив, що не думав, що його можуть звинуватити в жорстокому поводженні або просто неетичності, але вважає, що нічого не порушив, бо все відбувалося "в легальному полі".


Читайте також:

Скандальний фільм "Дау": кримінал, знущання над дітьми та позиція "Бабиного Яру"

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.