У Вінниці знайшли кладовище вояків Української Галицької Армії

У Вінниці віднайшли кладовище вояків Української Галицької Армії та Армії УНР, знищене в радянський час. Науковці припускають, що це може бути найбільший український військовий цвинтар УГА не тільки в Україні, а й у світі

Про це повідомляє Вежа.

Попередні археологічні розкопки почали на території пустиря ліворуч від сучасного 45-го заводу всього кілька днів тому, 8 вересня. І з першого ж разу науковці виявили останки вояків, які понад 100 років тому померли від тифу.

 

Наразі на невеличкій трикутній ділянці зробили понад 20 шурфів, у яких виявили декілька десятків одиничних поховань (в домовинах), і одну братську могилу, в якій знайшли останки семи людей. Насправді це лише невеличка частина цього кладовища, адже воно має площу близько гектара і протягається вглиб території 45-го заводу.


–  Можливо, це ділянка для старшин, а можливо й для всіх солдатів, тому що такою була позиція Галицької армії: робити одиничні поховання у трунах, відповідно до християнських звичаїв, і не робити традиції братських могил. Але ми виявили одне поховання без трун, яке можна характеризувати як братську могилу. Подальші розкриття покажуть, на скільки це було характерно, – розповів Святослав Шеремета, директор Меморіально-пошукового центру "Доля" Львівської облради.

 

Цинізм ситуації полягає у тому, що за радянський часів це кладовище не тільки знищили, а й побудували на цій території свинарник, рештки будівлі якого досі там є. Крім того, у шурфі, який зробили біля цієї будівлі, виявили будівельне сміття і трубу від водогону, який теж прокладали цією територією.

Олександр Федоришен, директор "Центру історії Вінниці", розповів, що для переважної більшості вінничан термін "Галицька Армія" був абсолютно невідомим. Тому поширеною була думка, що віднайдені останки і нагороди належали "якимось німцям з війни", тобто військовим Третього Райху. Але насправді йшлося про українських вояків. Дослідники припускають, що там може бути до двох тисяч похованих. Також відомо, що серед інших там похований український літературний критик, керівник архівної служби Начальної Команди ГА Михайло Федюшка, відомий також як Євшан.

 

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками