Плюс десять. Російському історику Дмитрієву збільшили строк увʼязнення

Він мав вийти на волю у листопаді цього року

Російському історику й очільнику правозахисного центру "Меморіал" у Карелії Юрію Дмитрієву додали ще 10 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.

Про це повідомив адвокат прийомної доньки Дмитрієва.

Дмитрієв мав вийти із в'язниці вже у листопаді цього року, оскільки до рішення суду він три роки просидів у СІЗО. Водночас інші справи, за якими його звинувачували, направили на повторний перегляд.

 

Довідково. Голова карельського відділення ПЦ "Меморіал" Юрій Дмитрієв з 1990-х років займається дослідженнями репресій у Карелії, у тому числі пошуками місць розстрілів і поховань.

За його активної участі в 1997 році знайдено одне з найбільших поховань на північному заході Росії – в урочищі Сандармох. Протягом багатьох років Дмитрієв займається його меморіалізацією й організацією днів пам'яти.

Він – укладач книг пам'яти "Поминальні списки Карелії", "Місце розстрілу Сандармох"; навесні 2017 року видано ще дві підготовлені Дмитрієвим книги – "Червоний бор" і "Їх пам'ятає Батьківщина", презентація яких відбулася в Петрозаводську, Санкт-Петербурзі та Москві.

Читайте також: Леся Бондарук: "Справа Юрія Дмитрієва не в обвинуваченні, а в замовленні проти нього…"

Коротко про справу Юрія Дмитрієва

У грудні 2016 року проти голови карельського "Меморіалу" порушили кримінальну справу про виготовлення дитячої порнографії. Дмитрієву інкримінували 9 світлин, які виявили в його комп'ютері, на яких його прийомна дочка зображена без одягу.

Історик стверджує, що фотографував хворобливу дівчинку оголеною для контролю її розвитку й звітування перед опікою. У квітні 2018 року Дмитрієв був виправданий Петрозаводським міським судом за статтями про порнографію та розпусні дії, проте був засуджений до двох з половиною років обмеження волі за обвинуваченням у зберіганні зброї.

14 червня 2018 року виправдальний вирок скасований Верховним судом Карелії. У засіданні прокуратура надала результати нового психологічного обслідування дівчинки, про яке ані Юрій Дмитрієв, ані його адвокат не знали і яке було зроблене вже після ухвали суду першої інстанції (експертиза, проведена під час слідства в 2017 році, встановила, що своїми діями Дмитрієв не завдав дитині жодної шкоди). Справу відправили на додаткове слідство у зв'язку із "нововідкритими обставинами".

27 червня 2018 року правоохоронці затримали Дмитрієва на одному з постів ДПС на виїзді з Петрозаводська. Формально Дмитрієв порушив підписку про невиїзд із Петрозаводська, яку, як запобіжний захід, йому обрав Верховний суд Карелії.

30 червня 2018 року Юрію Дмитрієву поставили обвинувачення за п. "б" ст. 132 КК РФ (насильницькі дії сексуального характеру стосовно особи, що не дійшла чотирнадцятирічного віку).

У липні 2020 року Петрозаводський міський суд засудив Юрія Дмитрієва до 3,5 років колонії суворого режиму.

ПЦ "Меморіал" вважає кримінальне переслідування Дмитрієва політично мотивованим. Історик відкидає всі обвинувачення на свою адресу.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.