Документи КҐБ про Україну в ООН доступні онлайн

46 документів про те, як СРСР використовував дипломатів для агентурних цілей за кордоном, а також про те, як організації української діаспори намагалися через Генасамблею ООН заявляти про політичні репресії в СРСР — опублікували онлайн

Центр досліджень визвольного руху спільно з архівом Служби безпеки України та Архівом національної пам'яті публікує у вільному доступі оцифровані копії документів з архівів КҐБ про членство УРСР в ООН. 

 

Тематична колекція "Документи КҐБ про Україну в ООН" налічує 46 документів, які доступні до завантаження на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху. 

 

 

"КҐБ писав характеристики на пропонованих делегатів, готував доповідні про їхню поведінку та перевіряв, чи можуть вони бути вдалими кандидатами для поширення інформації про "досягнення СРСР"", — розповідає Денис Пасічник про зміст колекції. 

 

Наприклад, в одному з документів КҐБ дає характеристику письменнику Віталію Коротичу та рекомендує його на посаду прес-аташе Представництва УРСР при ООН. Комітет держбезпеки пише, що Коротичу вдається поширювати пропаганду про досягнення СРСР за кордоном, встановлюючи для цього "культурні зв'язки" з українською еміграцією. 

 

Представники українських організацій за кордоном намагалися звертати увагу світу на те, що УРСР не є самостійним членом ООН, а всі рішення української делегації ухвалюються за поданням Москви. Вони проводили акції протесту та демонстрації біля будівлі ООН у Нью Йорку, готували тексти про порушення прав людини в СРСР, які поширювали серед інших делегатів ООН. Навіть домовлялися з представниками інших країн про підняття українських питань на Генасамблеї — наприклад, переконали канадців виступити з питанням про переслідування українських митців в Україні. 


"Парадоксально, що СРСР включав Україну в склад ООН, щоб помножити свої голоси, але натомість присутність України дала змогу українцям за кордоном на міжнародному рівні звертати увагу до українських проблем — адвокатувати вихід України зі складу СРСР, інформувати про Голодомор, русифікацію і знищення культури, переслідування діячів культури, українських політв'язнів", — коментує директор архіву СБУ Андрій Когут.

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.