У Києві відкрили виставку про історію української дипломатії

На Контрактовій площі у Києві відкрили виставку «Досвід, куплений дорогою ціною…»: українська дипломатія 1917-1926».

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

 

"Чому важлива ця виставка? Тому що вона показує, що наша дипломатична служба, наша держава мають тяглість, як мінімум ідеться про ціле століття. Звісно, все було перервано російською більшовицькою окупацією на початку ХХ століття, коли відбулися великі драматичні події, але тут – пам'ять про те, як починалася дипломатична служба у 1917-1920-ті роки, як будувалися наші місії, про тих людей, які їхали за кордон і представляли Україну.

І це була надзвичайно складна задача, тому що часто події в Україні розгорталися так стрімко і драматично, що ті люди ... змушені були брати на себе надзвичайно велику відповідальність, жити в надзвичайно кризових умовах", - сказав голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович.

Він зазначив, що виставка важлива і як великий репутаційний проєкт, котрий показує, що українські традиції дипломатії, державності не виникли на пустому місці, "не виникли 30 років тому і навіть не тоді, коли Україна стала однією з держав-засновниць ООН, вони виникли значно раніше".

Як зауважив начальник управління наукового забезпечення політики національної пам'яті УІНП Ярослав Файзулін, виставка є унікальною. І в цьому значною мірою є заслуга партнерів УІНП – Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин, Міністерства культури та інформаційної політики, Міністерства закордонних справ, Державної архівної служби.

"Ми відкриваємо виставку сьогодні в Києві, крім того, ми передаємо електронні версії посольствам України у світі, і до 22 грудня, до Дня української дипломатії, відкриття цієї виставки відбудеться у десятках посольств", - розповів Файзулін.

Заступник міністра культури та інформаційної політики Світлана Фоменко подякувала всім, хто долучився до організації виставки, зокрема Міністерству закордонних справ, "оскільки воно на передовій, виборюючи в дипломатичних баталіях наше право на існування".

"Насправді дуже важко було знайти ті архівні матеріали, які свідчать про нашу державність на початку ХХ століття. І в рамках тієї агресії, яку ми зараз всі переживаємо, надзвичайно важливо розуміти, що міжнародні відносини, міжнародна співпраця України — це не є щось нове, ми мали державність і були визнані на міжнародній арені", - підкреслила Фоменко.

Своєю чергою голова Державної архівної служби Анатолій Хромов зазначив, що виставка органічно лягає в ті зусилля, яких докладає архівна служба. "Тільки в цьому році ми підписали 5 міжнародних угод з урядовими і неурядовими організаціями. Так, у лютому була підписана угода з турецькою стороною, з дирекцією архівів, і вже надходять з турецьких архівів документи, які, на жаль, не збереглися в наших архівах", - повідомив він.

Автор ідеї виставки, голова Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин Ірина Матяш уточнила, що на 20 стендах виставки йдеться про 28 дипломатичних представництв.

"Дипломатія 1917-1924 років — це надзвичайна частина нашої державності. Українські дипломати виїжджали за кордон і не мали можливості повернутися додому, тому що в лютому 1919-го більшовики вибили українські державні органи зі своєї території.

А там, в Європі, вони представляли Україну незалежну, говорили, що існує Україна, яка розділяє два світи — більшовиків і Європу.

У 1924-му, коли вже два роки існував СРСР, діяла остання дипломатична місія в Угорщині, в якій побував Петлюра, і він навіть вважався співробітником дипломатичної місії. У той час ще формально існувала дипломатична місія в Швейцарії, зберігався архів і працював її співробітник Зенон Курас", - розповіла Матяш.

Вона висловила сподівання, що на підставі документів, представлених на виставці, буде надруковано каталог виставки, а також енциклопедичне видання з архівними документами, присвячене місцям пам'яті української дипломатії.

Шанс на виживання: Київ у роки Голодомору

У роки Голодомору-геноциду абсолютна більшість українців проживала в сільській місцевості. Комуністичний тоталітарний режим, створюючи умови несумісні з життям, спрямував свій удар насамперед проти українських селян. Репресивна машина одним із механізмів злочину геноциду обрала вилучення всього продовольства, що призвело до масової смертності від голоду.

«Чи можна вважати Голодомор геноцидом?»: транскрипт вебінару Німецько-української комісії істориків

24 вересня 2020 відбувся вебінар Німецько-української комісії істориків під назвою «Чи можна вважати Голодомор геноцидом?». Ця дискусія після її анонсування викликала широке обговорення в Україні.

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».