In memoriam. Помер учений-орієнталіст Ігор Черніков

9 січня 2021 року пішов із життя Ігор Федорович Черніков – відомий український учений-орієнталіст, дослідник історії Туреччини, українсько-турецьких зв'язків, історії міжнародних відносин.

Про це повідомляє Інститут історії України НАН України.

 

Ігор Федорович зробив вагомий внесок у відродження сходознавчих студій в Україні наприкінці 1950-х – на початку 1960-х рр.

Після закінчення факультету міжнародних відносин Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка пройшов шлях від учителя київських середніх загальноосвітніх шкіл, де викладав всесвітню історію англійською мовою, аспіранта та старшого наукового співробітника Інституту історії АН УРСР до завідувача відділу історії країн, що розвиваються, Інституту соціальних і економічних проблем зарубіжних країн (1978-1992).

Упродовж 1993-2000 рр. обіймав посаду головного наукового співробітника Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України. Ігор Федорович стояв у витоків розбудови Інституту сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України, входив до складу його Вченої ради.

До творчого доробку вченого належать близько 230 наукових і науково-популярних праць. Зокрема, він є автором 5 індивідуальних монографій, керівником авторського колективу, відповідальним редактором і співавтором 12 колективних монографій.

Ігор Федорович брав активну участь у науковому житті відділу історії міжнародних відносин і зовнішньої політики України Інституту історії України НАН України, зокрема, підготовці збірника наукових статей пам'яті доктора історичних наук, професора С.М. Пархомчука "Проблеми балканістики, сходознавства та міжнародних відносин" (Київ, 2007), енциклопедичного словника-довідника "Україна в міжнародних відносинах" (Київ, 2009-2016, вип.1-6), упродовж певного часу був членом редколегії і виступав рецензентом міжвідомчого збірника наукових праць "Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки".

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.