Буковинську маланку планують внести до списку ЮНЕСКО. ФОТО

У Чернівецькій ОДА почали готувати документи, щоб внести традицію буковинського маланкування до нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

Про це у Фейсбуці повідомляє Чернівецька ОДА.

 

"Новорічну традицію буковинського маланкування пропонують внести до переліку об'єктів нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Аби це стало можливим, розпочали підготовку відповідних документів", - йдеться у повідомленні.

В обласній адміністрації зазначають, що наразі маланка входить до Регіонального переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Далі вона має потрапити до аналогічного національного реєстру. І лише потім документи подадуть до ЮНЕСКО.

"Під поняттям "Новорічна традиція буковинського маланкування" мають на увазі декілька типів цього звичаю, які побутують у Чернівецькій області. Їх об'єднує спільна ідея – прийти у новоліття, позбувшись усього злого. Однак у різних частинах області дійство має відмінне втілення.

Це, зокрема, Вашківська переберія, Красноїльська маланка із ведмедями, театралізована Суховерхівська маланка, драматична Горбівська маланка, хореографічна маланка у Костичанах, Бесарабська маланка зі дзвонами у Кельменецькому районі", - додали в Чернівецькій ОДА.

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"