IN MEMORIAM: у Словаччині помер професор Юрій Бача

Юрій Бача був одним із відомих облич української громади в Словаччині

25 січня 2021 року, на 89 році життя відійшов у вічність один з найактивніших особистостей Пряшівщини професор Юрій Бача, науковець, літературознавець, публіцист, громадський і культурно-суспільний діяч. Юрій Бача був засновником і активним членом Ради Українського клубу в Пряшеві в "Руському домі", співпрацював з молодіжним ансамблем "Весна" (1965-1971), з українським хором "Ластівка" в Кошицях (завідуючим клубом і диригентом обох колективів був Левко Довгович).

Юрій Бача був засновником і головою Ради української молоді в роках 1969-1970. Діяльність згадуваних колективів та українського клубу під час так зв. "нормалізації" були заборонені. Був головою підготовчого комітету Координаційної ради українців Пряшівщини, члена Європейського конгресу українців, з яким в роках 1966-2009 співпрацював. Співпрацював і з молодіжною організацією ПЛАСТ в роках 1991-2008, з Українським народним хором "Карпати" в Кошицях.  

 

Юрій Бача є автором монографій "Літературний рух на Закарпатті середини 19 ст." (Пряшів, 1961), "З історії української літератури Закарпаття та Чехословаччини" (Пряшів, 1998), збірки оповідань "Аматері твоїй завиджу" (Пряшів, 1991), роману "Олекса", (Київ, 1993), публіцистична студія "Добрий день, Україно" (Пряшів, 2002), "Вибрані твори", "Мистецька лінія" (Ужгород 2006, 2008) та дальших.

В 1960-х роках його публікації визначалися гострою правдивою критикою й аргументацією, що не було по смаку ані державному, ані партійному керівництву. Статтю "Здраствуй Україно" відсудили не тільки партійні органи Чехословаччини, навіть і перший секретар комуністичної партії України назвав її у Чорній над Тисою "антирадянським пасквілем" кілька днів перед вступом військ Варшавського пакту в Чехословаччину у 1968 році. 

Під час "нормалізації" політичного життя у 1971 році, Юрія Бачу звільнили з роботи, а в 1973 році засудили його на 4 роки ув'язнення за перенесення через кордон з України рукопису І. Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація" та дальших "самвидавів".

В особі Юрія Бачі світове українство втратило дальшого науковця і віддану українській справі людини.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.