IN MEMORIAM: у Словаччині помер професор Юрій Бача

Юрій Бача був одним із відомих облич української громади в Словаччині

25 січня 2021 року, на 89 році життя відійшов у вічність один з найактивніших особистостей Пряшівщини професор Юрій Бача, науковець, літературознавець, публіцист, громадський і культурно-суспільний діяч. Юрій Бача був засновником і активним членом Ради Українського клубу в Пряшеві в "Руському домі", співпрацював з молодіжним ансамблем "Весна" (1965-1971), з українським хором "Ластівка" в Кошицях (завідуючим клубом і диригентом обох колективів був Левко Довгович).

Юрій Бача був засновником і головою Ради української молоді в роках 1969-1970. Діяльність згадуваних колективів та українського клубу під час так зв. "нормалізації" були заборонені. Був головою підготовчого комітету Координаційної ради українців Пряшівщини, члена Європейського конгресу українців, з яким в роках 1966-2009 співпрацював. Співпрацював і з молодіжною організацією ПЛАСТ в роках 1991-2008, з Українським народним хором "Карпати" в Кошицях.  

 

Юрій Бача є автором монографій "Літературний рух на Закарпатті середини 19 ст." (Пряшів, 1961), "З історії української літератури Закарпаття та Чехословаччини" (Пряшів, 1998), збірки оповідань "Аматері твоїй завиджу" (Пряшів, 1991), роману "Олекса", (Київ, 1993), публіцистична студія "Добрий день, Україно" (Пряшів, 2002), "Вибрані твори", "Мистецька лінія" (Ужгород 2006, 2008) та дальших.

В 1960-х роках його публікації визначалися гострою правдивою критикою й аргументацією, що не було по смаку ані державному, ані партійному керівництву. Статтю "Здраствуй Україно" відсудили не тільки партійні органи Чехословаччини, навіть і перший секретар комуністичної партії України назвав її у Чорній над Тисою "антирадянським пасквілем" кілька днів перед вступом військ Варшавського пакту в Чехословаччину у 1968 році. 

Під час "нормалізації" політичного життя у 1971 році, Юрія Бачу звільнили з роботи, а в 1973 році засудили його на 4 роки ув'язнення за перенесення через кордон з України рукопису І. Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація" та дальших "самвидавів".

В особі Юрія Бачі світове українство втратило дальшого науковця і віддану українській справі людини.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Як українські націоналісти 1 травня святкували в рідному місті Путіна

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.