"Наш біло-червоно-білий прапор" - заява білоруських істориків

Білоруські історики виступають на захист біло-червоно-білого прапора Білорусі, який може потрапити під заборону режиму Лукашенка

 

Заява

У зв'язку з початком пропагандистської кампанії режимом Лукашенко щодо заборони біло-червоно-білого прапора в Республіці Білорусь, ми, білоруські історики, заявляємо:

Біло-червоно-білий прапор є національним та державним білоруським символом. Він був затверджений у 1917 році усіма білоруськими національними організаціями і став державним у 1918 році, наприкінці Першої світової війни, коли нові держави, що постали на руїнах імперій, затверджували свої державні символи.

Наша національна держава, Білоруська Народна Республіка, прийняла державний герб - стародавню Погоню та державний прапор - біло-червоно-білий, відповідно до білоруських народних та історичних традицій.

За минуле століття біло-червоно-білий прапор став духовним надбанням і моральною цінністю для мільйонів білорусів, незалежно від їх політичних поглядів. У 1930 році відомий комуністичний поет Максим Танк писав:

Глядзіце ў будучыню смела!
Настаў доўгачаканы час,
Пад сцягам бел-чырвона-белым
Чакае перамога нас.


Використання національних символів колаборантами під час Другої світової війни було поширеним явищем у Європі і не могло призвести до дискредитації цих символів. Ми бачимо як держави з подібним історичним досвідом, такі як Росія, Україна, Франція, Литва, Латвія, Хорватія, Норвегія, Данія та інші, вшановують свої національні прапори.

У вересні 1991 року Верховна Рада БРСР затвердила біло-червоно-білий прапор державним прапором Республіки Білорусь. У 1994 році саме за нього присягнув новообраний президент Лукашенко.

Сьогоднішня офіційна пропагандистська кампанія з дискредитації та заборони національного та державного символу Білорусі біло-червоно-білого прапора не має історичного обґрунтування, що призводить до розколу в суспільстві і розпалювання ворожнечі між громадянами Білорусі
Організатори та учасники цієї кампанії повинні нести відповідальність не тільки перед судом історії, а й юридично.


Заяву підписали уже більше 700 істориків.

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.