В Україні 80% пам'яток потребують серйозної реставрації – Ткаченко

В Україні на 80% нерухомих пам'яток необхідно провести серйозні реставраційні роботи, а близько 30% перебувають в аварійному стані.

Про це написав міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко в колонці для Української правди.

 

Коментуючи ситуацію з архітектурними та історичними пам'ятками, міністр зауважив: "Більшість нерухомих пам'яток – 80% - потребують серйозних реставраційних робіт, а близько 30% перебувають в аварійному стані. Тим не менш, вже починаючи з березня 2021-го розпочалася активна робота над їх реставрацією".

Він зазначив, що вже повним ходом ідуть роботи в Олеськівському замку на Львівщині та Національному художньому музеї в Києві. Серед узгоджених об'єктів – і друга черга меморіалу Голодомору, який має бути відкритий до 24 серпня.

Ткаченко нагадав, що бюджет програми на 2021 рік становить 2 млрд грн, з них 1,7 млрд грн у спецфонді.

"Це не лише великий крок на шляху до розвитку і збереженню пам'яток, а і рух до розуміння громад та місцевої влади важливості нашої загальної спадщини. І я вдячний за всі ініціативи, що йдуть до нас як від територіальних громад, так і від представників місцевої влади", - написав міністр.

Він зауважив, що окрім реставрації у планах і ремонт, будівництво та протиаварійні роботи. Перевага надаватиметься пам'яткам, які: перебувають в аварійному стані; мають національне значення; включені до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО; включені у туристичні маршрути.

Він додав, що заявки від громад приймаються протягом 30 днів з моменту публікації оголошення на сайті МКІП, і ще є можливість зробити подання.

"Об`єктивно оцінюючи ситуацію, процес реставрації у нашій країні затримався. Початок реставрації мав би стартувати багато років тому, щоб не доводити пам'ятки до аварійного стану. Наступним кроком має стати розвиток державно-приватного партнерства. Впевнений, маючи фінанси та покроковий план і запустивши процес – його не зупинити", - підсумував Ткаченко.

Три мільйони з обмовкою «понад»

Методика й практика підрахунку загиблих у Червоній армії має численні вади. За час німецько-радянської війни ця процедура неодноразово змінювалася. Обрахунок бойових утрат тривав упродовж майже всього повоєнного десятиліття… Тому остаточні цифри визначити практично неможливо

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».