В Анкарі з’явиться вулиця Агатангела Кримського та Український парк

У столиці Туреччини – Анкарі – з’явиться вулиця, названа на честь українського вченого, історика, мовознавця Агатангела Кримського

Про це повідомляє Новинарня з посиланням на Надзвичайного та Повноважного Посла України в Турецькій Республіці Андрія Сибігу.

 
Агатангел Кримський

"Отримали позитивну відповідь турецької сторони на наше звернення щодо перейменування однієї з вулиць столиці на вулицю імені Агатангела Кримського, 150-річчя з Дня народження якого ми відзначаємо цього року. Відтепер вулиця, на якій знаходиться наше Посольство, буде носити його ім'я. Залишилось завершити лише деякі формальності", – написав дипломат на своїй сторінці у ФБ.

Крім того, Сибіга повідомив, що незабаром в центрі Анкари, в одній із найпрестижніших локацій столиці Туреччини відкриють Український парк, який зараз перебуває на стадії впорядкування. Рішення місцевої влади про його створення вже також ухвалено.

"Хочу щиро подякувати турецькій стороні за постійну підтримку та всебічне сприяння і допомогу, яку ми завжди відчуваємо. Отже, наша мета "Більше України в Туреччині" продовжує наповнюватися змістом. Особливо приємно, що всі ці чудові подарунки від турецьких друзів ми отримали напередодні 30-річчя Незалежності України", – резюмував посол.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.