У Києві попрощалися з Орестом Васкулом — воїном ОУН, дивізії "Галичина" і в’язнем радянських таборів

У Києві в Михайлівському Золотоверхому соборі (УПЦ) попрощалися з учасником збройного підпілля ОУН та дивізії «Галичина» Орестом Васкулом, який помер 8 червня на 94-му році життя.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

 

"Наш воїн, наш захисник Орест Васкул служив в ОУН, достойно пережив полон, радянські концтабори і завжди залишався цілісною людиною, за життя багато зробив для України", - сказав представник ОУН по завершенні відспівування.

Пана Ореста поховали з офіційним похоронним церемоніалом Міністерства оборони України та почесною вартою Окремого президентського полку імені гетьмана Богдана Хмельницького.

Віддати останню шану Оресту Васкулу прийшли чимало політиків, митців і пересічних громадян. Зокрема, ексміністр освіти Сергій Квіт, заступник голови Українського інституту національної пам'яті Володимир Тиліщак і колишній очільник інституту Володимир В'ятрович.

Поховали Ореста Васкула біля могили дружини і сина у Ясногородці на Київщині, де він мешкав з 1968 року після повернення із совєцького полону у Воркуті.


Як відомо, Орест Васкул народився 28 травня 1928 р. у селі Серафинці Городенківського р-ну Івано-Франківської області у сім'ї вчителів. Його батько — Петро Васкул, був поручником Української Галицької Армії, членом ОУН. Його розстріляли угорці.

Орест у 1943 р. записався у Городенці в дивізію "Галичина", приписавши собі три роки (на той час йому було тільки п'ятнадцять років) і пройшов медкомісію. Був учасником збройного підпілля ОУН під час Другої Світової війни, багаторічним в'язнем совєтських концентраційних таборів, керівником Київського крайового братства ветеранів ОУН і УПА з 1992 року.

У період 1995-2010 рр. був членом Головного Проводу ОУН (б) та у 1998-2005 рр. головою Теренового Проводу ОУН (б) в Україні.

Як кдб намагався перешкоджати заходам з ушанування Євгена Коновальця

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України виявлено низку документів про те, як органи кдб срср у різні періоди відстежували заходи української діаспори з ушанування пам'яті голови ОУН Євгена Коновальця і намагалися всіляко перешкоджати їх проведенню.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.