Дискутував з чекістами про вірші: у мережі опублікували документи зі справи Миколи Зерова

Дослідники оприлюднили електронні копії документів з архівно-кримінальної справи Миколи Зерова, якого розстріляли у 1937 році за сфабрикованим звинуваченням.

Колекцію з понад 70-ти документів публікує Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху. 

 

До збірки увійшли: 

  • анкета арештованого поета; 
  • ордер, постанова та протокол обшуку у помешканні Миколи Зерова;
  • протоколи допитів, очної ставки та свідчення літературознавця;
  • заява Миколи Зерова в органи НКВД про свою роль в "націоналістичному 

контрреволюційному русі на Україні";

  • обліково-статистична картка на Миколу Зерова – в'язня Соловецької тюрми; 
  • акт виконання вироку (розстрілу) тройки УНКВД щодо поета;
  • довідка видана Софії Зеровій про перебування в місцях позбавлення волі її чоловіка;
  • довідка про перегляд справи та реабілітацію митця, тощо.
 
Обкладинка архівно-слідчої справи НКВД УССР на Зерова Миколу
Джерело: архів СБУ

У квітні 1935 року радянські спецслужби заарештували Миколу Зерова: його підозрювали  в "українському буржуазному націоналізмі" та "контрреволюційній діяльності". 

Радянське слідство використовувало мистецтво як речовий доказ у справах митців. Так, на одному з перших допитів Миколу Зерова змусили звітувати про вірші, які він читав у квартирі Максима Рильського. Зокрема, поету згадали прочитану у помешканні Рильського поезію Пантелеймона Куліша "До Кобзи". 

"Літературознавці" з НКВД намагалися тлумачити її, як таку, що оспівує політичних борців минулого. Прикметно, що у заяві, яка мала внести пояснення до протоколу допиту, Микола Зеров вступив у полеміку з чекістами: ідея вірша геть інша — письменник писав про потужність та силу слова.

Митець не визнавав свою провину протягом двох місяців після арешту. Однак вже у червні 1935 року Микола Зеров "зізнається" слідству: його контрреволюційна націоналістична робота полягала у "пропаганді неокласицизма, тобто вишуканої буржуазної літератури, що суперечить революційній дійсності". Наступні допити Зерова приносили все більше фактів, які хотіло почути слідство. 

 
Обліково-статистична  картка на Миколу Зерова - в'язня Соловецької тюрми
ДЖЕРЕЛО: АРХІВ СБУ
 
Обліково-статистична  картка на Миколу Зерова - в'язня Соловецької тюрми
ДЖЕРЕЛО: АРХІВ СБУ

Навіть із переведенням до Соловецької тюрми звинувачення проти митця не припиняються: у довідці, що була долучена до справи Зерова, керівництво в'язниці прозвітує — поет дискредитує вождів партії у розмовах з українськими в'язнями.

У 1937 році Особлива тройка по Ленінградській області вирішила розстріляти поета. У листопаді 1937 року Миколу Зерова стратили в урочищі Сандармох разом з іншими українськими діячами.

 
Акт виконання вироку тройки УНКВД по Ленінградській області, 1937 р.
джерело: архів СБУ

Через 21 рік КҐБ видасть дружині розстріляного літератора фальшиву довідку, де буде зазначено, що її чоловік перебував у місцях позбавлення волі до 1941 року. Софії Зеровій повідомили, що Микола Зеров помер від паралічу серцево-судинної системи.


Колекцію документів підготовлено та опубліковано за підтримки Українського культурного фонду.


Довідка: Микола Зеров — український поет, літературознавець, перекладач, лідер  літературної групи "неокласиків", викладач історико-філологічного факультету Київського університету (1923-1935). У 1935 році НКВД звинуватив літератора в українському буржуазному націоналізмі та контрреволюційній діяльності. У 1937 році Миколу Зерова розстріляли. 


Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.


Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Діяльність фонду, згідно чинного законодавства, спрямовується та координується Міністерством культури України. Підтримка проектів Українським культурним фондом здійснюється на конкурсних засадах.

Томаш Ґарріґ Масарик: Президент-визволитель

В аудиторії празького університету шуміли студенти. Молоді люди відмовлялися спілкуватися зі своїм викладачем – професором філософії Томашем Масариком. Викладач писав крейдою на дошці свої звернення, однак у відповідь чув лише свист студентів, які таким чином бойкотували його лекцію. На дітей Масарика нападали дорогою до школи, а дружина Шарлотта стала ціллю насмішок та презирства. Сам Масарик отримав ярлик «зрадника» та «єврейського агента». На дворі був 1900 рік і в Празі вирувала антисемітська «Гілснеріада». Протягом наступних двадцяти років Томаш Масарик зі «зрадника» перетворився на «батька нації» та «президента визволителя».

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка