Співав «Ще не вмерла України» — засуджений до розстрілу: у мережі виклали документи зі справи журналіста Євгена Касяненка

На Електронному архіві українського визвольного руху опублікували документи зі справи авіаконструктора, журналіста та письменника-перекладача Євгена Касяненка, якого НКВД розстріляли за вигаданим звинуваченням

Колекцію з 50-ти документів публікує Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху. 

 

До збірки увійшли:

  • анкета арештованого;

  • ордер на проведення обшуку та арешт Євгена Касяненка, протоколи обшуку;

  • протоколи допитів Касяненка, свідків та  протоколи очної ставки;

  • протокол допиту племінниці журналіста, її свідчення про "злочинну" діяльність дядька;

  • пояснення Євгена Касяненка щодо звинувачення його у шпигунстві;

  • каяття обвинуваченого щодо нібито вчинених злочинів;

  • вирок Військової Колегії Верховного Суду СССР про розстріл Євгена Касяненка;

  • заключення Військової колегії від 1959 року про припинення справи за відсутністю складу злочину, тощо.

У 1937 році радянські спецслужби звинуватили авіаконструктора, журналіста та перекладача Євгена Касяненка у тому, що він належав до контрреволюційної терористичної організації і навіть більше — був її керівником. 

Чекісти збирали пазл із показань інших допитуваних щодо постаті Касяненка. 

Показовим є той факт, що формулювання у декількох протоколах допитів є ідентичними: так, Григорій Епік та Григорій Заїка, яких допитували в один день, показали абсолютно однаково.

На допиті письменник Михайло Биковець ніби-то розповідав чекістам: перекладач Касяненко не тільки перекладає німецьких письменників, а й тенденційно возвеличує Гітлера. Літератор Андрій Хмельницький, за версією слідчих, говорив, що у розмові з Євгеном Касяненком, останній поділився своїми думками про пригнічення всього національного та свідомого в Україні.

Племінниця Євгена Касяненка розповіла чекістам про "вечірку", що відбулася у помешканні дядька у будинку "Слово". Того вечора Касяненко, нібито, закликав боротися з радянською владою, обіцяв видати присутнім 10 револьверів для вбивства Сталіна та Постишева. Згадала родичка й іншу вечірку, де її дядько співав "Ще не вмерла України".

Менше, ніж за місяць після арешту Євген Касяненко "зізнається" у скоєному проти радянської влади: "Я вчинив, як двічі боягуз і двурушник та заслуговую суворого покарання. Та я прошу повірити мені, що я щиро каюся перед радянською владою та докладу всі свої сили, щоб знову заслужити її довіру, якщо вона пощадить мені жити".

Однак тієї ж осені Касяненко намагатиметься дати інші свідчення: "Я повторюю, що ніякої антирадянської роботи я не проводив і учасником націоналістичної організації ніколи не був". В обвинувальному висновку записали, що Касяненко своєї провини не визнав.

У переддень нового 1938-го року НКВД розстріляли Євгена Касяненко. У 1959 році справу Євгена Касяненка припинять за відсутністю складу злочину.

Колекцію документів підготовлено та опубліковано за підтримки Українського культурного фонду.

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.