На Полтавщині демонтували пам'ятник Карлу Марксу

У селі Радочини Омельницької територіальної громади Кременчуцького району демонтували пам’ятник Карлу Марксу і перевезли до філії Державного історико-культурного заповідника у м. Путивлі «Музей монументального мистецтва тоталітарної доби «Парк радянського періоду» в Спадщанському лісі.

Пам'ятник виготовлено з мармурової крихти, а заввишки він понад п'ять метрів. Бюрократична тяганина, пов'язана з виконанням декомунізаційного закону тривала півтора року. У відповідях співробітникам УІНП та активістам громадського проєкту "Декомунізація. Україна" від тодішньої голови Омельницької громади Олександри Шереметьєвої говорилося про коронавірусні обмеження та брак коштів у бюджеті на демонтаж.

 

У ЗМІ ж оприлюднювалася така позиція Шереметьєвої: "Пам'ятник нікому абсолютно не заважає. Він мені не холодить, не гріє. Стоїть — і хай стоїть".

"Вчення "марксизму" стало підґрунтям для утвердження комуністичних тоталітарних режимів на території України та інших країн Східної Європи. Активна меморіалізація одного із засновників комуністичної ідеології Карла Маркса (зокрема, шляхом масового перейменування вулиць та встановлення пам'ятників) була важливою складовою пропаганди ЦК КПРС комуністичного тоталітарного режиму. Тож, цей пам'ятник підпадав під дію декомунізаційного Закону", — розповів регіональний представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.

За його словами, проблему почали вирішувати вже після обрання Омельницьким сільським головою Андрія Пирога. Саме він подбав про кран та демонтажні роботи. Пустовгар висловив йому, а також заступниці голови Полтавської облдержадміністрації Катерині Рижеченко подяку за всебічне виконання Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки".

Як повідомили у Полтавському офісі Північно-східного міжрегіонального відділу УІНП, кошти на спецтранспорт і пальне виділив Путивльський державний історико-культурний заповідник (директор Сергій Тупик).







Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.