Громадська думка про вшанування пам’яті загиблих унаслідок злочинів нацистського та радянського тоталітарних режимів під час Другої світової війни

55% опитаних знають, що Бабин Яр знаходиться в Києві, а 26% зізналися, що їм невідомо його місцезнаходження. Ще 18% респондентів назвали інше місто. Близько третини опитаних у західних, південних областях та на Донбасі не змогли дати відповіді

Всеукраїнське опитування "Думки і погляди населення України" було проведене Київським міжнародним інститутом соціології у травні-червні 2021 року на замовлення Фонду "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва. Польовий етап дослідження тривав з 1 до 7 червня 2021 року. Опитування здійснювалося методом телефонних інтерв'ю з використанням комп'ютера (computer-assisted telephone interviews, CATI). Загалом в рамках дослідження було проведено 2003 інтерв'ю.

Статистична похибка вибірки (з імовірністю 0.95 і з дизайн-ефектом 1.1) не перевищує:

  • 2.4% для показників, близьких до 50%,
  • 2.1% для показників, близьких до 25 або 75%,
  • 1.5% для показників, близьких до 10 або 90%,
  • 1.1% для показників, близьких до 5 або 95%,
  • 0.5% для показників, близьких до 1 або 99%.

Фінансування опитувань здійснене в рамках проекту МАТРА Посольства Королівства Нідерландів.

Ставлення громадян України до вшанування пам'яті загиблих у Бабиному Яру

55% опитаних знають, що Бабин Яр знаходиться в Києві, а 26% зізналися, що їм невідомо його місцезнаходження. Ще 18% респондентів назвали інше місто. Найточнішими були мешканці центральних областей (68%). Близько третини опитаних у західних, південних областях та на Донбасі не змогли дати відповіді.

 

 

37,5% опитаних вважають Бабин Яр місцем пам'яті жертв нацистського режиму, людей усіх національностей (євреїв, українців, росіян, ромів), ще 27% схиляються до думки, що це місце пам'яті українських євреїв – жертв Голокосту, влаштованого нацистським режимом. Для 14 % респондентів Бабин Яр – місце пам'яті жертв тоталітарних режимів, і нацистського, і радянського, а 11% називають урочище місцем пам'яті жертв нацистського режиму – радянських громадян різних національностей. Не визначилися з відповіддю близько 9% опитаних.

 

Абсолютна більшість опитаних (76%) переконана, що пам'ять про загиблих у Бабиному Яру має вшановуватися на державному рівні. Лише 11% називають це питанням місцевого рівня. Лише близько 4% називають це питанням вузької групи людей, а 5% опитаних це взагалі байдуже.

На думку абсолютної більшості опитаних, форму та зміст заходів із вшанування пам'яті жертв злочинів нацистського режиму на території України мають визначати органи державної влади: Український інститут національної пам'яті (48%), Верховна Рада України (39%), Президент України (34,5%).

 

Так само більшість респондентів вважають необхідною участь держави у фінансуванні створення меморіалу та музею у Бабиному Яру: 39% - обрали варіант, де держава це робить разом із приватними меценатами з різних країн, 22% - вважають, що кошти на такий меморіал та музей мають надходити виключно з державного бюджету України, а 13,5% схиляють до думку, що це має робити держава спільно з меценатами, які є громадянами України. Фінансування виключно коштами приватних меценатів – українців підтримують лише 6% опитаних, з громадян інших країн – 4%.

86% опитаних у цілому ставляться переважно позитивно до участі іноземців у фінансуванні заходів та інституцій історичної пам'яті та культури (музеїв, меморіалів) в Україні. Іншої точки зору дотримуються лише 15% респондентів.

Проте громадянство іноземців має значення, коли мова йде про створення місць пам'яті жертв нацистських злочинів під час Другої світової війни. Зокрема, найбільш прихильно українці ставляться до іноземців – громадян Ізраїлю: їх участь схвалюють 81% опитаних (проти 13%). До меценатів із Німеччини позитивно ставляться 77% опитаних (негативно 16%), за меценатів із США виступають понад 70% респондентів (проти 22%).

Водночас зовсім інша картина із ставленням до участі громадян Росії у створенні таких місць пам'яті: 48% опитаних виступають проти, 43% - виступають за, й 8% - не визначилися. У цьому питанні помітний чіткі відмінності між макрорегіонами: у західних та центральних областях переважає негативне ставлення (65% та 51% відповідно), у східних, південних та на Донбасі – переважає позитивне ставлення (56%, 57% та 63% відповідно).

 

Таким чином, участь громадян Росії у подібних заходах призводитиме лише до поділу та загострення суперечностей в українському суспільстві.

Ставлення до питання компенсацій з боку іноземних держав за злочини вчинені тоталітарними режимами проти мешканців України під час Другої світової війни

Інтереси України, її постраждалого населення не були представлені при завершенні Другої світової війни та під час мирних переговорів між учасниками антигітлерівської коаліції щодо подальшої долі Німеччини та її відповідальності за воєнні злочини. Так само, до падіння СРСР не могло постати питання щодо відповідальності сталінського режиму за злочини проти українців та кримських татар.

Питання матеріальної компенсації (репарацій) залишаються відкритим у стосунках між Україною і Німеччиною, Україною та Росією. У контексті новітньої російської агресії проти України та історичної відповідальності Німеччини за мир у Європі у ХХІ сторіччі вони набувають особливого значення. Тому Фонд "Демократичні ініціативи" вирішив поцікавитися думкою громадян з приводу таких компенсацій. Дані опитування можуть стати основою для політичних та дипломатичних рішень керівництва української держави.

 

61% опитаних підтримує (34,5% повністю і 26,6% частково) ідею висування Україною вимог до Німеччини за злочини нацистського режиму: масові страти мирного населення, військовополонених, підпільників і партизанів, бійців УПА, вивезення на примусову працю. Не підтримують таку ідею 31,5% опитаних. Ця ідея має підтримку абсолютної більшості у всіх макрорегіонах країни.

55,3% опитаних підтримують (36,2% повністю і 19,1% частково) ідею висування Україною вимог до Росії за злочини сталінського режиму: депортації українців та кримських татар. Не підтримують 35,7%. Найбільше прихильних такого рішення у західних областях (66,7%), найменше – на Донбасі (33,5%).

 

Опитування проводилося лише з респондентами у віці 18 років і старше і лише з тими, хто проживає на території, яка контролюється Україною (тобто з вибірки виключені жителі, які проживають території, яка тимчасово не контролюється владою України – АР Крим, м. Севастополь, окремі райони Донецької і Луганської областей). Інтерв'ю проводилося українською або російською мовою за вибором респондента. Розподіл всього дорослого населення за макрорегіонами і типом населеного пункту визначався на основі даних Центральної виборчої комісії за результатами парламентських виборів 2019 року (за кількістю зареєстрованих виборців). Статевовікова структура визначалася за даними Державної служби статистики на 1 січня 2020 року. Для приведення структури вибірки у відповідність до структури населення України в цілому були побудовані спеціальні статистичні ваги. Крім цього, ці ваги враховують різну ймовірність потрапляння різних респондентів до вибірки (залежно від кількості різних мобільних номерів, які має той чи інший респондент).

Склад макрорегіонів такий: Захід – Волинська, Рівненська. Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Закарпатська, Хмельницька, Чернівецька області; Центр – Вінницька, Житомирська, Сумська, Чернігівська, Полтавська, Кіровоградська, Черкаська, Київська області, м. Київ, Південь – Миколаївська, Херсонська, Одеська області, Схід – Дніпропетровська, Запорізька, Харківська області, Донбас – Донецька, Луганська області.

Теми

Голодомор в історичній пам’яті української молоді: на прикладі студентів ЗВО м. Дніпро

Голодомор в українську етнічну, національну історичну пам'ять активно почав входити вже з кінця 1980-х рр. Але цей процес, насамперед, торкався і дієво впливав на формування світоглядних настанов порівняно незначної кількості населення України. Передусім людей, які і так мали виразну національну орієнтацію. Значення Голодомору як символу, певного світоглядного «лакмусового папірця» посилюється в умовах фактичної російсько-української війни. Тому питання про ступінь поінформованості щодо даної історичної події, сприйняття (або не сприйняття) її як геноциду і спільної об’єднавчої вісі української історії, мають вагому значимість і актуальність.

Свята Маргарита Шотландська. Англійська Троянда з українським корінням

Вона народилася і жила у часи Середньовіччя. Завдяки їй русинська (українська) кров і сьогодні тече у венах представників аристократичних, монарших родів Великої Британії, поєднавши собою англосакську династію та рід київського князя Ярослава Мудрого.

Геноцид поза цифрами: фальсифікація інформації про Голодомор

Пильна увага українського суспільства прикута до неприємної ситуації навколо Національного музею Голодомору-геноциду. Теперішнє керівництво однієї з найважливіших інституцій національної пам’яті вдалося до фальсифікацій та дискредитації тематики Голодомору, що найбільш промовисто виявилося у виданій восени 2021 Музеєм книзі «Геноцид українців 1932-1933 за матеріалами досудових розслідувань". Текст книги ставить під сумнів ще й фаховість підписантів розміщених там експертиз та їхню здатність до наукового аналізу. Наразі наукова спільнота й громадськість продовжують бити на сполох, звертаючи увагу суспільства та влади на серйозну проблему.

Коротка історія шкільного харчування в Україні: від УРСР до сьогодення

Щороку у вересні батьки вкотре ведуть своїх дітей до школи: хтось, очікуючи на урочисту лінійку, у святковому одязі, а хтось – у буденних джинсах. Не секрет, що шкільна система освіти нині не відповідає потребам часу, і її всіляко намагаються реформувати. Тому в одних школах – віршики та квіточки, а в інших – жодних урочистостей. Як відомо, окрім отримання знань, участі в розвагах, набуття навиків соціалізації та стресостійкості, учні, щодня перебуваючи в освітньому просторі навчального закладу, також вживають їжу. Але мало хто знає історію становлення системи шкільного харчування в Україні, що та як смакувало українським школярам у минулому й смакує сьогодні.