Онлайн-виставка: Проголошення незалежності України очима фотографа Карла Цудліна

Чеський центр у Києві запрошує відвідати онлайн-виставку чеського фотографа Карла Цудліна, який 30 років тому став свідком проголошення незалежності України.

Про це йдеться у повідомленні на сайті Центру.

 

"Хлопці, заспокойтесь, це всього лише кінець комунізму" - згадує 1991 рік в Україні фотограф Карел Цудлін:

"У червні 1991 року останній радянський солдат залишив Чехословаччину. Окупація закінчилася. Відхід радянської армії ми, разом з Войтою Дукатом, чудовим фотографом і режисером родом з Брно, який з 1968 року живе в еміграції в Нідерландах, записували та фотографували.

У серпні 1991 року ми вирішили здійснити довшу подорож до Радянського Союзу та фотографувати повсякденне життя звичайних людей. 19 серпня ми виїхали зі Зліна. Ввечері на заправці у східній Словаччині ми дізнались, що в Москві відбувся переворот. Ми почали налаштовувати транзисторне радіо і прибули на кордон пізно ввечері. Там нікого не було.

Прикордонники запитали, чи ми часом не журналісти, і після швидкого виконання формальностей ми о 21:30 опинились в центрі Ужгорода. Ми ніколи не реєструвалися на кордоні так швидко. Ми готували вечерю на стоянці в центрі міста, і раптом прямо біля нас зупинилася машина марки "Победа".

З неї вийшов десь 60-річний пан, який, видно, саме повертався з рибалки. Ми запитали у нього, які новини. Він відповів: "Хлопці, заспокойтесь, це всього лише кінець комунізму". Вранці ми продовжували свою подорож, по дорозі мали багато пригод і налагодили дружні стосунки, які тривали багато років.

Ми дісталися до Києва 22 серпня вночі, припаркували машину в парку, і там же заночували. Наступного дня ми опинилися в центрі подій. На демонстраціях ми зустріли місцевого фотографа, він запросив нас до свого дому і десь 6 наступних днів ми провели на вулицях у центрі, де проходили демонстрації.

У моїх замітках: 24.8.1991: ...крики, ентузіазм, плач, обійми молодих і старих...

Вся атмосфера трохи нагадувала нашу оксамитову революцію в листопаді 1989 року. Ми не помітили жодного насильства. Наприкінці серпня ми виїхали з Києва на схід, а потім через південь, з невеликою зупинкою в Молдові, поверталися до Чехословаччини.

Атмосфера розкришеної імперії та зустрічі з людьми в містах і селах схвилювали нас, і ми дуже часто почали їздити до України. За 30 років я відвідав її більше 40 разів. І хоча я був у Києві під час Помаранчевої революції, а пізніше й на Майдані, моїм головним інтересом була не політика, а повсякденне життя".


Карел Цудлін. 1997–2003 був одним із офіційних фотографів президента Вацлава Гавла. Його основним інтересом завжди була документальна фотографія, працює циклами.

У 2015-2016 рр. був керівником студії документальної фотографії у FAMU, в 2016 р. був обраним на посаду доцента.

Організував десятки персональних виставок у Чехії та за кордоном. Лауреат премії Revolver Revue та 17 нагород в Czech press photo. Член групи 400ASA. Автор та співавтор багатьох фотокниг.

Співпрацює з друкарнями та видавництвами, телебаченнями та кінопродукціями, в Чехії та за кордоном, також працює викладачем.


Подивитися на онлайн-виставку можете за посиланням.


Виставка триватиме до 4.09

Томаш Ґарріґ Масарик: Президент-визволитель

В аудиторії празького університету шуміли студенти. Молоді люди відмовлялися спілкуватися зі своїм викладачем – професором філософії Томашем Масариком. Викладач писав крейдою на дошці свої звернення, однак у відповідь чув лише свист студентів, які таким чином бойкотували його лекцію. На дітей Масарика нападали дорогою до школи, а дружина Шарлотта стала ціллю насмішок та презирства. Сам Масарик отримав ярлик «зрадника» та «єврейського агента». На дворі був 1900 рік і в Празі вирувала антисемітська «Гілснеріада». Протягом наступних двадцяти років Томаш Масарик зі «зрадника» перетворився на «батька нації» та «президента визволителя».

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка