Локальна історія випустила спецпроєкт “Дисиденти”

Це історії політичних в’язнів радянського окупаційного режиму. Шість психологічних портретів написала журналістка Христина Коціра.

Ознайомитись із проєктом можна за посиланням.

 

Героями матеріалів стали ті, хто наближав кінець тоталітарної системи ціною свого здоров'я, молодості, майбутнього та спокою рідних. Їхні перші арешти припали на кінець 1960-х – 1970-ті роки. Декого випускали на кілька місяців, відкривали нові "справи" і засуджували знову і знову на роки в'язниць, заслань, психлікарень. Декого утримували аж до 1989-го.


Василя Овсієнка
вперше заарештували за розповсюдження самвидаву у 24 роки. Він пробув у тюрмах та на засланні майже 14 років.

Мустафу Джемілєва арештовували сім разів. Радянська каральна система вкрала у нього 15 років.

Михайла Якубівського вперше запроторили до психлікарні та випробовували сильнодіючими психотропами, коли йому було лише 15 років.

Степана Хмару ув'язнили після того, як йому вдалося відновити часопис "Український вісник" та передати випуски у Нью-Йорк. Потім вони прозвучали на "Радіо Свобода". За це Хмара відбув 7 років ув'язнення.

Мирослав Маринович та Микола Матусевич отримали по 7 років тюрми та 5 років заслання за участь в Українській Гельсінській групі, яка захищала права людини.


Як вони змогли витримати все це? Як склалося їхнє життя після ув'язнень? Чому досі історії цих людей залишаються маловідомими для українців?


Тексти написала Христина Коціра – журналістка, яка працює у жанрі художнього репортажу. Переможниця цьогорічної премії "Честь професії" у номінації "найкращий репортаж". Її роман "Яблука Єви" посів друге місце у літконкурсі "Коронація слова"-2021.

Автор світлин Олександр Хоменко – фотограф-документаліст, серед видань, які публікували його світлини Reuters, The Guardian, The Times.

Науковий консультант проєкту та автор вступної колонки – історик та дослідник українського дисидентства Радомир Мокрик, Інститут східноєвропейських студій, Карлів Університет (Прага, Чехія).

«Не Арґус, ні Гелена, ні Марія Маґдалена»: вибираємо та їмо сир по-середньовічному

Середньовічна кухня – це не лише екстравагантні страви на кшталт павича, міног чи лебедя у соусі з власної крові. Якими б дивними не видавались нам інколи люди середньовіччя, їх меню не надто відрізнялось від нашого. Пропонуємо вам уривок, де історикиня й авторка книги «Від бобра до фазана: їжа західноєвропейського Середньовіччя» Стефанія Демчук розповідає про шлях на середньовічний стіл сиру, без якого і сьогодні ми не можемо уявити свою повсякденність

«Польська» ідентичність і російське самодержавство

У перші десятиліття ХІХ століття Санкт-Петербург негласно визнавав польський характер Правобережної України, як і всіх інших територій, анексованих у Речі Посполитої. Чиновники найвищого рангу навіть використовували відповідну термінологію на кшталт: "польські губернії" чи "польські землі", причому як в усному мовленні, так і в офіційному діловодстві. Після Листопадового повстання 1831 – 1832 років ситуація кардинально змінилася: російське самодержавство розпочало тотальний наступ на "польську" ідентичність. Комплекс заходів, до якого протягом наступних десятиліть вдалася російська влада, без перебільшення, можна назвати репресіями в економічній, релігійній і гуманітарній сферах. Йдеться про русифікацію польської культури, переслідування католицької церкви, політичний тиск, заборону освіти рідною мовою, декласацію та асиміляцію шляхти.

«Чорна неділя» села Клюськ. Без білих плям

Велика трагічна історія України часів Другої світової війни складається з маленьких трагедій сіл, селищ, містечок. Без втрати невинних людських життів на території Волині не обійшлось в жодному з населених пунктів. Не оминула трагедія і невеличке мальовниче село Клюськ, розташоване в 20-ти кілометрах від Ковеля.

Легенда про «Оржівську операцію»: як Внутрішні війська НКВД випадково вбили «Клима Савура»

Читаючи документи, складається враження, що Оржівська операція за масштабами була чимось подібним до «битви за Берлін». Очевидно, чекістам не хотілося в «переможному угарі» відставати від Червоної армії і банальну випадкову ліквідацію «Савура» розцяцькували, як масштабну операцію із задіянням особисто вищого командування держбезпеки УРСР.