Локальна історія випустила спецпроєкт “Дисиденти”

Це історії політичних в’язнів радянського окупаційного режиму. Шість психологічних портретів написала журналістка Христина Коціра.

Ознайомитись із проєктом можна за посиланням.

 

Героями матеріалів стали ті, хто наближав кінець тоталітарної системи ціною свого здоров'я, молодості, майбутнього та спокою рідних. Їхні перші арешти припали на кінець 1960-х – 1970-ті роки. Декого випускали на кілька місяців, відкривали нові "справи" і засуджували знову і знову на роки в'язниць, заслань, психлікарень. Декого утримували аж до 1989-го.


Василя Овсієнка
вперше заарештували за розповсюдження самвидаву у 24 роки. Він пробув у тюрмах та на засланні майже 14 років.

Мустафу Джемілєва арештовували сім разів. Радянська каральна система вкрала у нього 15 років.

Михайла Якубівського вперше запроторили до психлікарні та випробовували сильнодіючими психотропами, коли йому було лише 15 років.

Степана Хмару ув'язнили після того, як йому вдалося відновити часопис "Український вісник" та передати випуски у Нью-Йорк. Потім вони прозвучали на "Радіо Свобода". За це Хмара відбув 7 років ув'язнення.

Мирослав Маринович та Микола Матусевич отримали по 7 років тюрми та 5 років заслання за участь в Українській Гельсінській групі, яка захищала права людини.


Як вони змогли витримати все це? Як склалося їхнє життя після ув'язнень? Чому досі історії цих людей залишаються маловідомими для українців?


Тексти написала Христина Коціра – журналістка, яка працює у жанрі художнього репортажу. Переможниця цьогорічної премії "Честь професії" у номінації "найкращий репортаж". Її роман "Яблука Єви" посів друге місце у літконкурсі "Коронація слова"-2021.

Автор світлин Олександр Хоменко – фотограф-документаліст, серед видань, які публікували його світлини Reuters, The Guardian, The Times.

Науковий консультант проєкту та автор вступної колонки – історик та дослідник українського дисидентства Радомир Мокрик, Інститут східноєвропейських студій, Карлів Університет (Прага, Чехія).

Список розстріляних українців у Сандармоху

5 серпня 1937 року вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антирадянські елементи». Розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від реальних та потенційних опонентів владі, від елементів, які «не годилися для будівництва комунізму». Теоретичне обґрунтування цих заходів здійснив новий нарком НКВД Ніколай Єжов, а вдосконалив особисто Сталін.

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.

Винуватці Абхазької війни

Ця війна забрала життя близько 4000 людей з абхазької сторони та близько 12-15 тисяч з грузинської. Понад 300 тисяч мешканців Абхазії, переважно грузини, стали біженцями. В їх будинках зараз живуть абхази. Вони продають ці будинки громадянам Росії як свою власність. І це, здебільшого, вина трьох людей