Локальна історія випустила спецпроєкт “Дисиденти”

Це історії політичних в’язнів радянського окупаційного режиму. Шість психологічних портретів написала журналістка Христина Коціра.

Ознайомитись із проєктом можна за посиланням.

 

Героями матеріалів стали ті, хто наближав кінець тоталітарної системи ціною свого здоров'я, молодості, майбутнього та спокою рідних. Їхні перші арешти припали на кінець 1960-х – 1970-ті роки. Декого випускали на кілька місяців, відкривали нові "справи" і засуджували знову і знову на роки в'язниць, заслань, психлікарень. Декого утримували аж до 1989-го.


Василя Овсієнка
вперше заарештували за розповсюдження самвидаву у 24 роки. Він пробув у тюрмах та на засланні майже 14 років.

Мустафу Джемілєва арештовували сім разів. Радянська каральна система вкрала у нього 15 років.

Михайла Якубівського вперше запроторили до психлікарні та випробовували сильнодіючими психотропами, коли йому було лише 15 років.

Степана Хмару ув'язнили після того, як йому вдалося відновити часопис "Український вісник" та передати випуски у Нью-Йорк. Потім вони прозвучали на "Радіо Свобода". За це Хмара відбув 7 років ув'язнення.

Мирослав Маринович та Микола Матусевич отримали по 7 років тюрми та 5 років заслання за участь в Українській Гельсінській групі, яка захищала права людини.


Як вони змогли витримати все це? Як склалося їхнє життя після ув'язнень? Чому досі історії цих людей залишаються маловідомими для українців?


Тексти написала Христина Коціра – журналістка, яка працює у жанрі художнього репортажу. Переможниця цьогорічної премії "Честь професії" у номінації "найкращий репортаж". Її роман "Яблука Єви" посів друге місце у літконкурсі "Коронація слова"-2021.

Автор світлин Олександр Хоменко – фотограф-документаліст, серед видань, які публікували його світлини Reuters, The Guardian, The Times.

Науковий консультант проєкту та автор вступної колонки – історик та дослідник українського дисидентства Радомир Мокрик, Інститут східноєвропейських студій, Карлів Університет (Прага, Чехія).

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Три роки війни в Україні: погляд військового репортера з Словенії

"Буча - це українська Сребреніца", - каже Боштян Відемшек. Словенський військовий репортер збирає матеріал для нової книги, у якій сучасна російсько-українська війна зіставляється з Першою світовою, а усі події планує висвітлювати лише в теперішньому часі. Нещодавно журналіст відвідав Ужгород, після чого опублікував у словенській газеті "Дело" статтю про війну в Україні. Публікуємо її в перекладі українською мовою.

Спілка Української Молоді. Як 100 років тому у Києві було створено, а потім знищено студентське підпілля

СУМ заявив про себе в травні 1926-го. В Парижі загинув Симон Петлюра і юнаки вирішили про це розголосити. Ввечері 30 травня в Софійському Соборі відправляли панахиду на пошану 10-ліття смерті Івана Франка. Микола роздрукував близько 100 листівок, розміром 5 х 15 см, зі словами: "Люди, Укранці! Знову пролилася невинна кров кращого сина України. Доки-ж терпіти. Схаменіться, будьте люди...". На кінець відправи Павлушков, Матушевський та Бобир кинули з хорів листівки у натовп.

"Вільне місто" під орудою Нестора Махна і повсякдення революції. Фрагмент книжки "Дніпро. Біографія великого міста в степу"

Махновські війська тричі захоплювали Катеринослав. Вони повністю контролювали місто протягом шести тижнів у листопаді–грудні 1919 року. Щойно Махно увійшов до Катеринослава, як той був проголошений "вільним містом" під захистом Революційно-повстанської армії. Жителів закликали "припинити бути міщанами й обивателями" та "сміливо і рішуче стати до справи будівництва нового життя на рівних, справедливих і розумних началах".