Бандера vs. Гітлер і Сталін: як націоналісти відновили українську незалежність. ВІДЕО

Сьогодні вийшла п’ята серія історичного проєкту «10 Днів незалежності України». Як українські націоналісти відновили українську незалежність, втратили її за тиждень та перейшли до антинацистського руху опору

Про це "Історичній правді" повідомили в Центрі досліджень визвольного руху.

 

Звільнити Україну від сталінського режиму і відновити Українську Державу — такою була глобальна мета ОУН на чолі зі Степаном Бандерою, які вирішили використати наступ гітлерівської Німеччини на Совєтський Союз.

Акт відновлення Української Держави прозвучав у радіоефірі пізно ввечері 30 червня 1941 року. Втратили її українці вже за тиждень, коли Гітлер показав своє справжнє обличчя.

"Короткотривала співпраця "бандерівців" із Третім Рейхом і досі використовується пропагандистами, щоб очорнити український визвольний рух та його діячів" - говорить автор і ведучий проєкту Володимир В'ятрович.

Проте для того, щоб оцінювати ці події, треба знати і розуміти історичний контекст.

Початок Другої Світової війни розглядався "бандерівцями" як шанс на свободу, а нацисти — як потенційні союзники для досягнення власних цілей.

По-перше, спочатку Адольф Гітлер руйнував світовий порядок, у якому не було місця для незалежної України.

По-друге, серед українців ще була жива пам'ять про те, як Німеччина підтримала їх у війні з більшовицькою Росією в часи Української Народної Республіки.

Проте, як показав час, всі ці сподівання виявилися марними.

Реакція нацистів на самочинне відновлення незалежності України 30 червня 1941 року була швидкою і жорсткою.

Вона показала справжнє обличчя нацистів — не союзників, а супротивників, які взагалі не вважали український народ здатним до самостійного державного існування.

І якщо "медовий місяць" між Гітлером і Сталіним тривав майже два роки, то співпраця Степана Бандери з нацистами завершилась фактично не розпочавшись — арештами і стратами українських націоналістів.

Як українські націоналісти відновили українську незалежність, втратили її за тиждень та перейшли до антинацистського руху опору — йдеться у п'ятій серії проєкту "10 Днів незалежності України".


Переглянути попередні серії проєкту можна тут.

 

Довідково. Проєкт "10 Днів незалежності України" реалізовано Центром досліджень визвольного руху за підтримки Українського культурного фонду.

Команда проєкту: Володимир В'ятрович — автор та ведучий, Андрій Сайчук — сценарист, Леся Вакулюк — сценаристка, Яків Любчич — режисер, Михайло Смуток — виконавчий продюсер, Олександр Попенко — оператор, Костянтин Пузанкін — дизайнер, Олександр Климань — звукорежисер та композитор, Юлія Білоус та Катерина Бєслік — стиль, Кіра Лєтова та Олександра Корченкова — грим, Тетяна Колісник — редакторка соціальних мереж, Володимир Бірчак та Олеся Ісаюк — наукові консультанти, Микола Попелуха — редактор архіву, Ігор Малахов, режисер архіву, Ярина Ясиневич — продюсерка, Лідія Тополевська — фінансистка, Анна Олійник — директорка, Дмитро Гузій — юридична підтримка.

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.