Під Харковом підірвали корпус Будянського фаянсового заводу

Опівдні другого листопада у селищі Буди підірвали будівлю заводу, який працював з 1867 року. Раніше у цьому корпусі було три цехи та працювало понад дві тисячі людей

Про це повідомляє KharkivToday.

Шестиповерхову будівлю підривали сплановано, за рішенням дніпровської фірми, якій вона належала.

 

"Це був один з корпусів, де були літейний, формовочний та маслозаготівельний цехи", розповів секретар Південноміської ради Всеволод Біліченко. Площа будівлі — 25 тис. кв. метрів.

За словами Біліченка, рішення про знищення будівлі ухвалив її новий власник з Дніпра. Що буде на місці знесеної будівлі, ще не визначилися. Ця територія залишається за Південноміською радою. Старі приміщення заводу знесли ще раніше, чекають на інвестора, розповів Біліченко.

Також він згадав історію 10-річної давнини, коли до Буд приїхала жінка, яка називала себе онуковою племінницею Матвія Кузнєцова, Оксана Сєдих. Вона називала себе єдиною спадкоємицею і казала, що завод належить лише їй і обіцяла йти до суду. Але нічого подібного не сталося.

У 1867 році промисловець Михайло Кузнєцов взяв в оренду фаянсову фабрику купця Нікітіна у селі Байрак Харківської губернії, але її розташування виявилося невдалим, у 1886 році Кузнєцов  переніс фаянсову фабрику з села Байрак до села Буди, де тоді проживало 1000 чоловік і через яке у 1870 році було прокладено залізничну гілку Мерефа — Люботин. 

У 1887 році розпочала роботу "Ново-Харківська фабрика М. С. Кузнєцова у селі Буди", яка стала основним підприємством села — на ньому працював кожен четвертий житель. У перші роки роботи завод виробляв напівфаянс. З 1892 року на заводі почали виготовляти вироби з фаянсу. У 1894 році було освоєно виробництво виробів з порцеляни. 1902 року Кузнєцов отримав звання "Постачальник Двору Його Імператорської Величності". 1913 року завод випустив близько 11 мільйонів фаянсових виробів. Із захоплення влади більшовиками завод був націоналізований.

Будянський фаянсовий закрився 2006 року. На підприємстві працював кожен четвертий мешканець селища Буди. 

Європейська орієнтація Симона Петлюри

Долаючи навалу збройних сил Російської Федерації, українське суспільство одночасно розгорнуло масштабну роботу по знищенню «русского мира» в найменуваннях міст, площ, вулиць. Та не слід забувати, що Росія не тільки нав’язувала нам свої цінності, у тому числі в топоніміці, але й деформувала національну пам’ять українського народу. Особливо багато грязюки наліплено на постать публіциста, державотворця, воєначальника, мислителя Симона Петлюри

Сюргюн. Мама думала, що нас везуть на розстріл

Уявіть себе на їх місці. У ваш дім на світанку вриваються озброєні люди, солдати. Дають 15 хвилин на збори. Відвозять на найближчу станцію. І додому ви зможете повернутися лише через 50 років.

Український вояк, який врятував десятки євреїв

Круглий сирота з Лемківщини. У 17 років, неповнолітнім, пішов воювати за Україну в складі Українських Січових Стрільців. Здобув дві вищі освіти в Празі. Став успішним бізнесменом в міжвоєнній Галичині. Для врятування євреїв створив окремий бізнес і рятував їх у промисловому масштабі. За що був, врешті решт, покараний нацистами. З Німеччини до США, його – вже немічного – витягнули вдячні євреї. Звати його Олекса Кривов'яза. Латинкою прізвище писав, як Krywowiaza

Авіація працює по «своїм», або Мулінська катастрофа 1945 року

У свідомості багатьох російських дослідників, радянсько-японська кампанія постає майже ідеальною. Мемуари, література, вікіпедія та військова хроніка повністю підтверджує це, даючи однобоку модель сприйняття минулих подій. Успіхи відомі – 700 кілометровий бліцкриг 6 танкової армії через Хінган, захоплення в полон 600 тис. угруповання Квантунської армії, мінімальні втрати, та прорив сучасної прикордонної фортифікаційної системи оборони японських військ. Але навіть і тут, можна знайти «підводне каміння», у вигляді фактів, що свідомо приховувалися роками. До таких подій відносяться і інцидент 16 серпня 1945 року, коли радянські впс розбомбили власні війська які дислокувалися біля міста Мулін