Розстріляні під Базаром. Спогад учасника Другого зимового походу

"Я козак 6-ї стрілецької дівізії від себе і козаків, яких я знаю, кажу вам: ми знаємо, що нас чекає і ми не боїмось смерти, але до вас служити не підемо. Коли ж ви нас поб'єте, то знайте, що за нас вам помстить ввесь український нарід..."

Автор Михайло Михайлевич Джерело: ЦДАВОВ

Автор спогаду хорунжий Іван Благовіщенський. Учасник обох зимових походів. Лицар Залізного Хреста ч. 1989. Народився 29 січня 1892 року на Київщині. Служив у кінному полку 4-ої Київської дивізії Армії УНР.

Під час бою в с. Звіздаль 17 листопада 1921 року поранений в ліву ногу на виліт – в "литку" під коліном. Залишився на місці бою і схований селянами. Перепроваджений на хутір Триварь Христинівської волості, де пролежав два тижні. Підлікувавшись пішов до кордону з Польщею, який перейшов 13 грудня. Передав командуванню інформацію, що захоплених в бою козаків і старшин утримували в церкві села Малі Миньки, а опісля перевезли до Базару, де розстріляли.

Лист публікується вперше. Адресувався полковнику Леоніду Ступницькому, який у майбутньому стане генерал-хорунжим УПА. Мова і правопис оригіналу переважно збережені.

 
Машинописна розшифровка листа-записки І.Благовіщенського
ДЖЕРЕЛО: BIBLIOTEKA NARODOWA W WARSZAWIE. – MF. 68847. – S. 407-408.

21 листопада 1921 року.

Високоповажний Пане полковнику.

Ви давно мабуть лічите мене погибшим в славу нашого оружжя. А я, як бачите, живий – тілько проклятущі комунари просвердлили мені ногу і приходиться, поки дірка заросте, полежати у дядька на печі біля 3-х тижнів. Щоби було дуже приємно мені у цьому партизанському шпиталю не скажу, бо досить часто заходили у хату червоні і нераз поруч зі мною, як барикада лягала з краю стара бабуся Олена.

Що переживав в останній день після того, як ми бачились, трудно вам передати. Нас залишилось 7 чоловік, коли червоні вже затакували наш обоз. На нас налетіло 30 чоловік кінноти. Коли вони були близь­ко ми якось подивились один другому у вічі і стали (зупинились. – Ю.Ю.). Було нас 2-х старшин і 5 козаків – всі приклались (прицілились. – Ю.Ю.) і стрілили. І я бачив, як в 40 кроках упало 4 коней з людьми.

Після [цього] мене щось кольнуло у ногу і я впав. Очі самі по собі зачинились. Коли відкрив, то бачив, що моїх товаришів по нещастю вже рубали шаблями, а де котрі з них ще стрі­ляли. Що було п[о]тім не пам'ятаю. Здається я заснув (знепритомнів. – Ю.Ю.). Прокинувсь на со­ломі накритий кожухами і соломою. А ввечері прийшов дядько і забрав мене на піч.

Тут же я роспитався, де наші. Оказалося, що наш загін розділився на три частини – одна пішла вліво, друга вправо, а третя кінна пої­хала просто. Обоз з хворим[и] і раненими, і тими, що були без рушниць забрали до неволі. Всіх біля 200 чоловік (насправді, більше 400 осіб. – Ю.Ю.) заперли в церкві в селі Міньки біля Овруча... Дядьки і баби понесли було їм їсти але ж комуністи не допустили, розганяючи їх стрілами (пострілами. – Ю.Ю.).

 
Облікова картка І. Благовіщенського в польському таборі інтернованих Олександрів-Куявський
ДЖЕРЕЛО: BIBLIOTEKA NARODOWA W WARSZAWIE. – MF. 68848. – S. 731.

Поневолені коз[а]ки заперті у церкві співали: "За що ж Боже милосердний нам послав ці муки" (слова і музика Марка Кропивницького. – Ю.Ю.). Це оповідав дядько, прийшовши від церкви після неудачної спроби передати полоненим дещо із їжі. Вслід за ним зайшло у хату п'ять комуністів. Уявіть собі моє становище.

Лежачи на печі я вмер зі страху, а як переверталась баба я зовсім деревянів. Трохи згодом я призвичаївся до цього незвичайного положення. А як на ніч ще вилізло два хлопчики хазяйські – я зовсім заспокоївся і став прислухатися, що говорили червоні. А раз, навіть, виглянув і побачив якийсь наче конопляний вихор червоного.

По розмові я догадався, що в церкві десь трапилось щось незвичайне. Оден червоний приправлючи свою розмову лайкою, якої я відколи живу не чув, казав: "Вот і воюй с німі послє етого, чорт знает за что". "А они навєрноє хорошо знают" відповів йому чийсь голос зітхнувши.

Ще щось гово­рили і мені було чути окремі слова: "Нєужєлі. Вот тебє і бандіти". Всі зітхали. А уже в полуднє я дізнався про все і мені стало яс­но, чому червоні зітхали, чому вони не вечеряли…

Вияснилось, що в церкві хтось з большовицьких комісарів пропонував полоненим записатися в червону армію. Після цього настала повна тишина, серед якої чийсь твердий голос відповів комуністам:

"Я козак 6-ї стрілецької дівізії (призвища не пам'ятаю – не то Щербак не то Щербаченко (правильно: Степан Щербак, 20-літній юнак із Таращанщини. – Ю.Ю.)) від себе і козаків, яких я знаю, кажу вам: ми знаємо, що нас чекає і ми не боїмось смерти, але до вас служити не підемо. Коли ж ви нас поб'єте (повбиваєте. – Ю.Ю.), то знайте, що за нас вам помстить ввесь український нарід. А коли до українських козаків дійде чутка про вашу ганебну роботу, то за кров нашу вони нищитимуть все, що має хоч малий зв'язок з вами каторжане. Ми боремося за ідею. Знаємо, що многі з нас складуть голови але твердо віримо, що переможемо. Ви це знаєте добре. Убивайте, каторжани, ми готові".

Уявіть собі пане полковнику, це все. Я не можу спати. Всі дорогі, милі обличчя – Лупенка, недорослого козака Кучера – стоять передо мною перед очима. Боюсь думати де вони, що з ними. А серце огортає великий жаль і якась страшенна злоба.

Здається і Ви тепер не забороните мститись. Бо до помсти Вас закликав уміраючи святий Щербак. Коли сонце привітніше блисне, знов зустрінемось там же, пам'ятайте. І погуляєм і ми.

 
Записка І. Благовіщенського про перехід кордону і прибуття в м. Рівне
ДЖЕРЕЛО: BIBLIOTEKA NARODOWA W WARSZAWIE. – MF. 68847. – S. 409.

Сміється той, хто сміється останім (це була кодова теза-пароль, що текст правдивий. – Ю.Ю.). Зараз поки що хворію, а Т. ловить червону рибку. На днях червоних карасів 9 злапав. Між ними згинув "золотий зуб", знаєте той, що ростріляв Дмитра.

У нас є чутка, що між червоноармійців, що на Лівобережжу є багато жовтоблакитників. Одним словом, не дають спати червоним. Вони самі кажуть: "Нє спі краснормєєць – бандіт нікогда нє спіт". Мені здається, що ми їм скоро, бісовим душам, не даватимемо їсти cпокійно.

Будьте здорові, пане Полковнику, надіюсь скоро побачитись не в лісі, а в чистому полю. Передавайте привітання сердешно всім старшинам і козакам, яких побачите. Клименкові зокрема передайте. Ще раз всього кращого.

Хорунжий [Іван] Б.[лаговіщенський]






Від символу до імені: у пошуку власних моделей військового цвинтаря

Присвячені невідомому солдату монументи можна знайти у Франції, США, Британії, Канаді та інших країнах умовного Заходу. Зрештою, традиція символічних і цілком реальних могил невідомих солдатів народилася саме у Західній Європі. Асоціація могили невідомого солдата з Радянським Союзом радше пов'язана з зацикленістю політики пам'яті сучасної Росії на Другій світовій війні, ніж із якоюсь особливою прихильністю радянців до невідомих солдатів.

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.