Іраку повернули глиняну табличку із фрагментом "Епосу про Гільгамеша"

Глиняна табличка віком 3500 років із фрагментом тексту "Епосу про Гільгамеша" повернулася до Іраку. 30 років тому під час війни в Перській затоці її викрали з музею країни.

У вівторок іракська влада показала артефакт публіці й назвала це перемогою над тими, хто намагався вкрасти історію країни, передає ВВС із посиланням на AFP.

 
US IMMIGRATION AND CUSTOMS ENFORCEMENT

Табличку придбала в 2014 році компанія Hobby Lobby для демонстрації в Музеї Біблії у Вашингтоні.

За даними ЮНЕСКО, 1991 року її викрали з музею в Іраку, а 2007 незаконно привезли до США.

Американська влада конфіскувала табличку в 2019 році, заявивши, що її викрали і тепер її необхідно повернути власникам.

У вересні цього року у Смітсонівському Національному музеї відбулась церемонія повернення приблизно 17 тисяч викрадених предметів старовини, які США погодилися повернути до Іраку, хоча деякі з них залишили країну ще у липні. Серед них і табличка Гільгамеша.

"Повертаючи ці незаконно придбані об'єкти, влада Сполучених Штатів та Іраку дає іракському народу можливість знову долучитися до своєї історії", - заявила Генеральна директорка ЮНЕСКО Одрі Азуле. За її словами, повернення таблички – це значна перемога у боротьбі з незаконним обігом культурних цінностей.

"Крадіжка та незаконний обіг стародавніх артефактів, як і раніше, є ключовим джерелом фінансування терористичних груп та інших злочинних організацій", - йдеться у заяві агенції.


"Чорні археологи"

Під час війни у Перській затоці в 1991 році режим Саддама Хусейна втратив контроль над деякими районами Іраку, і кілька регіональних музеїв були розграбовані. Можливо, табличка зникла саме тоді.

За даними ЮНЕСКО, коли екстремістське угруповання "Ісламська держава" контролювало більшу частину Іраку та Сирії в 2014-2019 роках, іракські археологічні пам'ятки та музеї також систематично зазнавали розграбування.

За даними міністерства юстиції США, до 2001 року табличка Гільгамеша опинилася в руках лондонського торговця антикваріатом. Потім вона потрапила до дилерів у США, а потім – назад до Лондона, де у 2014 році аукціонний будинок Christie's продав її Hobby Lobby за 1,67 млн. доларів.

Hobby Lobby подала до суду на Christie's, заявивши, що аукціонний будинок надав неправдиву документацію про історію таблички. Christie's заявила, що на той час не знала, що документи на табличку були фальшивими.

Hobby Lobby також заснувала Музей Біблії, що відкрився у 2017 році. Президент Hobby Lobby Стів Грін почав збирати артефакти для нього у 2009 році. За його словами, у ті роки він мало що розумів у колекційному бізнесі і особливо не дбав про перевірку майбутніх експонатів щодо законності їхнього походження.

У 2017 році Hobby Lobby погодилася виплатити штраф у 3 млн. доларів у рамках мирової угоди з міністерством юстиції. Компанія також обіцяла повернути тисячі глиняних табличок, які опинилися у її колекції незаконним шляхом.

У березні 2020 року Грін оголосив, що поверне 11 500 об'єктів урядам Іраку та Єгипту.


Епос про Гільгамеша

Табличка розміром приблизно 12,5 на 17 сантиметрів містить частину епосу про Гільгамеша, записану аккадським клинописом. Вважають, що саму поему створили щонайменше 4000 років тому.

Про головного героя епосу, могутнього напівбога Гільгамеша, складені пісні шумерською мовою, деякі з них створили ще в кінці першої половини III тисячоліття до Р.Х. Вважають, що вони лягли в основу аккадського "Епосу", що створювався протягом півтори тисячі років починаючи з XVIII-XVII століть до Р.Х.

Найповнішу версію "Епосу про Гільгамеша" виявили в середині XIX століття під час розкопок клинописної бібліотеки царя Ашшурбанапала в Ніневії. Вона записана на 12 табличках, включає близько 3 тисячі віршів і датована VII століттям до Р.Х. Згодом археологи виявили фрагменти інших версій епосу, зокрема й хурритською та хетською мовами.

Сам Гільгамеш був історичною особистістю – правителем шумерського міста Урука близько 2800-2700 років до Р.Х., його ім'я згадується у табличці зі списком шумерських правителів. В епосі ж він могутній напівбог, який здійснює різні подвиги зі своїм компаньйоном Енкіду й шукає безсмертя.

Епос також розповідає про Великий потоп, це одна з ранніх згадок про нього, а також містить деякі інші паралелі з Біблією.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.